Старе дзеркало

                                                                                          I

  - Мамо! - пролунав крик з дитячої кімнати.

  Маргарита схопилася і поспішила до доньки. Та лежала, до очей вкрита ковдрою, влаштувавши собі щось на кшталт спостережного пункту в ДВТ, ДЗВТ, бункері, - неважливо де, але так, щоб страх від передбачуваного не застав зненацька. Стратегія поведінки на випадок несподіваного візиту давно вже була відпрацьована як у мами, так і у доньки. Відступати було нікуди, наступати нікуди, шукати порятунку нема від кого, а тому мама в разі, якщо доньці щось насниться, сідала біля ліжка і чекала, поки Ліза міцно засне. Для фону, відводячи доччині думки в сторону від видінь, мама читала казки або розповідала байдуже що, аби впливати заспокійливо на її свідомість. Це завжди спрацьовувало і єдиним мінусом нічних посиденьок були хоч і нечасті, але недосипання Маргарити.

  Однак, любов до доньки була настільки сильною, що така дрібниця, як нічні читання в якості позитивного впливу на свідомість та підсвідомість дівчинки, не була великою проблемою. Тим більше це тривало вже рік і, в якійсь мірі, Маргарита звикла до цих сюрпризів, принаймні їй так здавалося. Вона не могла пояснити цих видінь доньки. Вони не були щонічними, але тим не менше проблема була і викликала почуття страху у донечки.

  Дитячі психіатри висловлювали різні припущення, давали поради до банального "викиньте його", але проблема не вирішувалась. Бо викинути трюмо отак без жалю було не тільки шкода, а й необґрунтовано, тому що сама Маргарита не бачила в ньому нічого крім свого відзеркалля. До того ж біля нього було зручно крутитися як їй, так і старшій доньці. І, відверто кажучи, фінансове становище в жіночому колективі не дозволяло так просто взяти і викинути те, що неможливо купити найближчим часом. Тому господиня квартири і сім'ї твердо впиралася, здавалося б, простій і логічній пораді "викиньте його" Тим більше, що дитячі ілюзії та нічні галюцинації за твердженням лікаря Лізи - явище в сучасному світі нерідкісне.

  Маргарита сіла на стілець біля ліжка, поклала руку на плече доньки і забурмотіла в напівдрімоті про свої плани на завтра, занурюючись в сон. Сьогодні якось особливо хотілося спати і вона вирішила сильно не сперечатись із бажанням, готова виспатися вмостившись прямо на стільці. В голові почали вимальовуватися образи зі сну, Маргарита почала перетікати свідомістю з реальності життя в свої фантазії, як раптом відчула, що з коридору наближається льодовий холод з тихим звуком шлунка, що тільки-но повечеряв. Стало не по собі, але повіки стали чавунно важкими, а тіло скутим якірним ланцюгом. Холод тягнувся обережно, бажаючи доторкнутися, та промацуючи її огорнути повністю. Вона в паніці напружилась і застогнала. Прокинулась від поштовху доньки в ногу, відкрила очі і побачила, як щось прозоре, але таке, що спотворює простір, втягнулося зі спальні в дзеркало трюмо.

  - Ти це бачила? - запитала донька.

  До Маргарити поверталося дихання, яке просто перехопило від побаченого під час пробудження. Рот був занімілим, тому вона просто хитнула головою, побоюючись відвести погляд від дзеркала. Донька не брехала і не вигадувала - там дійсно щось було.

                                                                                       II

  Вона вибігла з автобуса і глянула на іншу сторону вулиці - до зупинки під'їжджав потрібний їй 49-й. Все вирішували секунди і Маргарита побігла через дорогу. Почувся писк гальм, вона заплющила очі і ...

  - Куди, ґава!!! - крикнув хтось позаду, схопивши її і потягнувши за капюшон плащу назад.

Марго здалося, що її просто викинули за вухо в куток, як улюбленого кролика Лізи. Так бувало в суперечках доньок щодо умовного царювання в дитячій кімнаті. Але в цей раз "кролику" пощастило, тому що по відчуттях впевненості його тримав підйомний кран. Вона обернулася в інерційному оберті, відкриваючи очі:

  - Чому це я ґава?..

Перед нею постав чоловік її віку, в спортивній куртці, з першого погляду незнайомий з головними уборами, трохи вищій за неї в зрості без урахування каблуків, з суворим поглядом, який вмить перетворився на погляд школяра.

  Машина, що ось тільки загрожувала упертися капотом в крихкий жіночий стан, поїхала далі. Роззяви, які встигли відчути жах від зіткнення, що змагався з кислим присмаком не аби якої події на губах, почали розходитись у всіх напрямках. Пасажири з зупинки розсмоктались по автобусах і маршрутках. Тому на зупинці залишилися лише новоприбулі Поспішайки на роботу, які проклипали момент реверсного польоту Марго, сама Маргарита і невідомий герой з реакцією ловця стріл.

  - Вибачте, - отямившись вимовила Маргарита - не виспалася.

  - Ні, це ви пробачте! Вирвалося, але я не мав права ...

  - Ні, Ви як раз мене круто справа, як дзиґу!

  - Але, якось слово невдале вилетіло.

  - Вилетіло, як ґава? - Марго починала приходити до тями, і обличчя її з відтінку біленої хати почало перефарбовуватися в рожевий зі сором'язливо-червоним. Хотілося навіть пожартувати, що в цій ситуації виходило не дуже.

  - Куди Ви так летіли? О, вибачте! Знову .., - вони посміхнулись, - куди Ви так поспішали?