Інтерлюдія 5

Про драконів, бджоловів і нахабних кікх-хей, яким просто по дорозі

Вишня насправді була дуже розумною та обережною дівчиною, хоч і драконом. А ще вона була кмітливою і добре вміла рахувати. І те, що, летячи своїм ходом, вона навряд встигне допомогти Шелесту, вирахувала діва-дракон майже миттєво. Тому вона тріснула хвостом по землі, випадково розколовши камінь, озирнулася, а потім згадала, що на ярмарку, на якому купила козу, котрою обідала, коли почула поклик Шелеста, бачила справжнісінького бджолова. Він там ходив, куштував різні сорти меду і старанно прикидався людиною. І схоже, нікуди не поспішав. Тож навряд встиг піти.

Кивнувши, Вишня закинула глибше в кущі залишки добре просмаженої кози, зітхнула, розуміючи, що навряд вона діждеться там її повернення і, підстрибнувши в повітря, полетіла назад до ярмарку.

Люди довели, що вони дуже дивні створіння. Повторно побачивши дракона, що приземлявся недалеко, вони знову забігали, почали кричати, все кидати і стикатися один з одним. Один тільки мужик, який продав козу, завмер в очікуванні. Тому що дракон був першим у його житті покупцем, який заплатив за стару кульгаву тварину, як за половину стада. Щоправда, кози цього разу Вишню не цікавили. Вона витягла шию, покрутила головою туди-сюди, а потім азартно підстрибнула, побачивши бджолова, цього разу біля трав. Він там стояв, з цікавістю дивився на кволу гілочку і дракона, здається, взагалі не помічав.

Довелося Вишні обережно брести ближче до воза з травами, попутно відпихаючи крилом якогось дивного типа з мечем, що кричав щось невиразне про чудовисько і намагався зарізатися своєю ж зброєю. Ні, тип Вишні не дуже заважав, і пробити її луску у меча шансів не було. Ось тільки від нього несло таким перегаром, що хотілося відвернутись і втекти. І це добре, що в людей носи не такі чутливі, а то б ярмарок почав розбігатися задовго до появи дракона.

Типа в результаті вдалося заштовхати під віз, де він став борсатися, навіщось битися головою об дно і барвисто лаятись. Вишня навіть кілька нових слів запам'ятала. Так, про всяк випадок.

— Ти бджолов, — впевнено сказала діва, нарешті, дійшовши до воза з травами, всупереч тому, що навкруги ніг почала бігати і гавкати маленька собачка, а трійця дітей чи намагалися її ловити, чи вирішили пограти там у здоганялки.

До Вишні підбігла жінка з переляканим обличчям, схопила двох дітей за вуха і кудись потягла. Третій зітхнув і пішов слідом. А песик продовжив бігати і гавкати, і рятувати його щось ніхто не прагнув, напевно, сподівалися, що дракон цю тварюку розчавить і можна буде піти відсвяткувати щасливу подію.

— Бджолов, — підтвердив любитель трав і меду, трохи подивившись на собачку.

Вишня радісно посміхнулася, через що чоловік, який пив пиво прямо з барила, ледь не захлинувся, азартно підстрибнула, через що собачка нарешті зрозуміла, що плутатися у дракона під ногами небезпечно і втекла, скавчачи, і порадувала бджолова, що їй потрібно потрапити до його світу. Тому що так буде простіше і швидше дістатися Другої Школи П'ятилистника.

Бджолов у відповідь кивнув і ставити запитання на кшталт «навіщо?» і «чому?» не став. Напевно, вважав, що якщо комусь кудись треба, значить дійсно треба.

А через п'ять хвилин, які знадобилися драконові та бджолову, щоб відійти від ярмарку, продавці та покупці зрозуміли, що не дарма сюди приїхали. Де б вони ще побачили, як дивний тип, схожий на здоровенний гриб-боровик через білу хламіду і коричневий капелюх, відкриває справжній портал в інший світ? А якби воно і вдалося, то як дракон згинається у три погибелі і буквально протискується в цей портал, дано побачити не кожному.

Щоправда, свідкам цього дійства мало вірили. Та й свідки історію дещо прикрашали. І невдовзі виявилося, що Вишня перетворилася на людську діву, а потім втекла у світ бджоловів від нетверезого старости із села Старе Болото, що загорівся бажанням любові. Цей староста взагалі палає любов'ю праворуч і ліворуч, якщо вірити чуткам. І все до молодих гарних дівок. А вони від нього беруть і втікають, залишаючи замість себе примарних тещ. Така ось невдача.

Хоча, напевно, брешуть.

***

Вишня, яка навіть не уявляла, які дивні чутки породила своєю появою і подальшим відходом у світ бджоловів, тим часом слухняно сиділа в центрі симпатичної галявини і чекала, доки трійця місцевих жителів поєднають якісь загадкові вектори. Відправити її прямо до школи в них не виходило, якісь точки на цій школі не сходилися. Натомість, коли Вишня махнула крилом і попросила випустити її якомога ближче, а далі вона долетить, бджолови виявили, що точки сходяться в повітрі над школою. І взялися за точні розрахунки.

Рахували вони швидко, але навіть цього часу вистачило, щоб на галявину з лісу вивалився чоловік, який згодом виявився кікх-хей, безстрашно підбіг до Вишні, обійняв її за ногу і почав присягатися у вічному коханні. Бідолашна діва-дракон так розгубилася, що навіть не стала його струшувати і запихати в найближчі кущі.

Заприсягнувшись у коханні та вічній вдячності, кікх-хей перейшов на діловий тон і пояснив, що йому теж треба до Школи П'ятлистника. Ось тільки точки не хочуть поєднуватися вже п'ятий день поспіль. А йти там далеко, та ще й у болото можна потрапити — бджолови не знають точно, де воно там знаходиться, але впевнені, що воно велике. Загалом Вишня виявилася подарунком небес. Бо з поверненням в свій світ кікх-хей дещо затягнув. Він тут шкідників відстрілював, що почали їсти гриби, котрі захищали бджоловських дітей. Магією цих шкідників знищувати не можна, можна грибницю пошкодити та викликати її непередбачувану реакцію. Труїти не можна тим більше. Стріли і навіть арбалетні болти шкідників майже не беруть, хіба що попасти у зчленування між надкрилками, але це складно. А ось кулі, як виявилось, хитинову броню пробивали.

Ні, від поранення кулею шкідники, звісно, ​​не дохли. Але до кулі можна було приліпити вбивче плетіння, що розгортається під хітиновою бронею. Або присипляюче. Або ще якесь. Завдання кулі було — пробити броню, решту робили плетіння.