розділ 25

Ідіть, сидіть тихо і нікуди не лізьте!

Нитку, прив'язану до їжака, Томія помітила випадково і вперше подумала, що вона їй ввижається. У цьому світі ніхто такі дороговкази протягувати не вмів. Начебто.

Приголомшена дівчина пихнула в бік Льєна і запитала в нього про нитки та повідці. Він, у свою чергу, поставив це питання тілоохоронцю і найближчому дізнавачу. І виявилося, що Томія має рацію. Нитки не те, що не вміли в'язати, а ще й не бачили їх, навіть коли дівчина їжака пхала під самий ніс.

Змирившись з тим, що ніхто їй з ниткою не допоможе, Томія вирішила все-таки розв'язати її. Хоча розуміла, що той, хто нитку прив'язав, швидше за все, з'явився до її душу. Мабуть, якийсь надмірно наполегливий наречений зумів відшукати навіть тут. І втішало тільки те, що із завалу він її точно витягти хоче, інакше як пред'являти претензії та намагатися одружитися?

— Ми тебе не дамо образити, — пообіцяв Шелест, правильно витлумачивши сумніви на обличчі Томії.

Інші, навіть дізнавачі та ведмідь, його підтримали.

Томія глибоко вдихнула і потягла за кінчик.

***

Дізнавшись, що бранці обвалу можуть ще якийсь час там посидіти, дізнавачі розвинули бурхливу діяльність. Розпотрошили всі сумки, як свої, так і колег, зібрали всі знайдені накопичувачі та відгородили щитами завал від цілих частин тунелю. Просто, щоб випадково не завалити ще й тих, хто залишився у грото-залі і, схоже, теж не міг вийти на поверхню.

Після цього, на подив Лоста, маги зайнялися банальною важкою фізичною працею — за допомогою магії почали вичерпувати землю, каміння та зламані дерева з ями. Справа йшла так собі, не дуже швидко, бо магів було небагато. Потім, щоправда, до них приєдналося кілька колег із тих, хто залишався з упійманими злочинцями. Після струсу грото-залу і падіння трьох каменів зі склепіння, вони зрозуміли, що десь стався обвал, знайшли, де, а потім знайшли і ще один шлях до виходу. Їхню допомогу прийняли з вдячністю. Щоправда, сильно вона не прискорила справу.

Лост спостерігав і дивувався. Він би на місці цих людей спершу послав гінців у місто, щоб прислали допомогу, а ці копають.

Втім, як потім виявилось, по допомогу вони попросили. Просто гінців їм для цього відправляти не обов'язково. У них для цих цілей були якісь амулети, здатні послати кудись тривожний сигнал. І скринька була з крихітним порталом, за допомогою якої відправили уточнюючий лист. Тож ближче до вечора почали підтягуватися маги з усієї округи. І Лост зрозумів, що навіть втеча в далеку далечінь не допоможе створити тут сильний пташиний будинок. І що недаремно дурні любителі цнотливих дівчат ховалися під землею. І…

Так, маги у цьому світі були інші. Серед них було безліч слабаків, які в рідному світі Лоста взагалі не ризикнули б називати себе магами, щоб не викликали на поєдинок і не вбили. Але місцеві маги були організовані і вміли створювати сильні речі, здатні будь-якого слабака з мізками зробити сильнішим за когось не дуже розумного, але обдарованого. І з ними, у будь-якому разі, доведеться домовлятися. Так чи інакше. А враховуючи, що причин повертатися додому у Лосту не було, особливо без зеленоперки…

— Цікаво, у ці їхні школи у будь-якому віці беруть? — спитав Лост сам у себе і вирішив поки що не втікати. Втекти він завжди встигне, якщо дуже треба буде. А поки що тікати безглуздо. Поки що він тут у статусі помічника і завдяки цьому можна спробувати щось отримати натомість.

І продовжити вивчати такий цікавий світ.

Зрештою, йому теж є чому навчити місцевих магів. Нитки і силу вони не бачать зовсім не тому, що не здатні. Вони просто не вміють дивитись, не знають, як це робиться.

— Отже, можна поторгуватися, — вирішив повеселіший Лост і пішов дивитися, як просувається справа з розкопками.

Виявилося, що прибували в основному фахівці з левітації. Отже, справа просувалася добре. Гора землі, каміння та змоченої деревини росла між деревами. Яма заглиблювалася. І ближче до ранку бранців обвалу мали відкопати.

***

— Шурхотить, — задумливо сказала баронська дочка, боязко притискаючись до батька і дивлячись на завал, що нависає над головою, утримуваний невидимим щитом.

Розумом вона розуміла, що шурхотять там, швидше за все, люди, які намагаються її врятувати. Але уява наполегливо малювала величезних кротів, страшних мишей та інших чудовиськ. І саме тому вона не могла заснути. Незважаючи на те, що спав навіть ведмідь.

Спали бранці завалу сидячи на сумках і камінні, які Льєн зробив теплими за допомогою якогось не закільцьованого плетіння, слабенького й поступово згасаючого. Ведмедя взагалі використовували як велику грілку. Втім, він і не заперечував. А всю ніч над головами людей щось шаруділо, хрумтіло і тихо клацало. І Білочці було страшно. Хоча вона й розуміла, що лякатися треба буде, якщо шурхотіти і клацати перестане.

— Шурхотить, — ще раз прошепотіла баронська дочка і рішуче заплющила очі.

Начебто на мить.

А коли відкрила, виявила, що більше нічого не шурхотить. І що над головою тепер не щось чорне, страшне і важке навіть на вигляд, а сіре ранкове небо, у розводах бруду. А якщо скосити погляд управо, то видно ще й людей, що дивляться зверху вниз і щось беззвучно кричать.

Або не беззвучно. Просто їх не чути, тому що вони достатньо далеко для того, щоб щит не пропускав їхні слова.

— Тату, нас відкопали, — з нелогічним переляком прошепотіла Білочка.

Барон на ці слова не відреагував. Зате прокинувся собака, потривожений різким рухом дівчини, задер вухо, а потім вибухнув дзвінким гавканням, розбудивши майже всіх, хто спав на дні глибокої ями.

***

Ближче до обіду хаос поблизу грандіозної ями вдалося більш-менш упорядкувати. Бранців колишнього завалу витягли з ями за допомогою тієї ж левітації. Навіть ведмедя. Його, втім, одразу ж відпустили в ліс, хтось навіть дав потиличник розумнику, який згадав про шашлики з ведмежатини. Неправильно воно — вбивати звіра, який допоміг, врятував, нехай навіть не без допомоги людини, яка має дивний дар.