Інтерлюдія 4

Недобровільний рятувальник

Зеленоперки — найгірші птахи у всіх світах.

Це Лост, насправді, знав давно, просто, досі не уявляв, наскільки вони погані. Особливо ті, яким не пощастило з'явитися на світ в вигляді дівчини.

Ось навіщо ця ідіотка полізла до підземелля?

Навіщо вона взагалі зв'язалася із цими дивними магами? Лост чим довше за ними спостерігав, тим більше дивацтв помічав. Він би добровільно з ними не зв'язувався. А шалена дочка старшого Стрижа вирішила чомусь з ними подорожувати.

Безмозка зеленоперка!

Лосту півдня спостережень вистачило, щоб зрозуміти, що ці ненормальні притягують до себе неприємності, а вона...

Але як її забрати з цієї компанії, не влаштовуючи війну за прекрасну діву, Лост так і не придумав. І добре б довелося воювати тільки з компанією. Так ні. Вони ще й із дізнавачами встигли про щось поговорити. А один із старших чоловіків виявився сином місцевого голови чогось на кшталт пташиного будинку. Лост про це дізнався, підслухавши розмову заморочених дізнавачів.

Тож довелося знову спостерігати, стежити, підслуховувати та йти слідом. А дурну пташку, з не менш дурною компанією, понесло в прокляті підземелля. Демони знають навіщо. І Лост, боячись упустити слід, що вічно вислизав, пішов за ними, ледве не зіткнувся з ще однією компанією любителів побродити під землею, поспостерігав за ідіотською битвою з якимись недоумками… Втім, враховуючи ведмедя, зовсім не факт, що ті недоумки були найбільшими недоумками з тих, що брали участь у битві.

І Лосту, якщо чесно, після цієї битви дуже хотілося на все плюнути, проклясти зеленоперку ​​і вирушити додому. Або залишитись тут, підшукати собі іншу діву, набрати учнів і створити пташиний будинок без участі дочки Стрижа. Лост поки що не вирішив, як буде краще, хоча другий варіант йому подобався дедалі більше.

І, коли компанія вирішила вибиратися з підземель, Лост поспішив її випередити і навіть встиг відійти досить далеко, щоб, коли здригнулася земля, відбутися легким переляком і вологою землею, що насипалася за комір.

Навіщо він після того пішов назад, чоловік і сам не розумів.

І чомусь на завал витріщався досить довго, взагалі ні про що не думаючи.

А от коли плюнув під ноги, вирішивши, заразом, плюнути і на зеленоперку ​​з її цінною кров'ю, і пішов до виходу, виявилося, що у долі на нього зовсім інші плани. Так просто відпускати його вона не збирається. Біля виходу Лоста вже чекали дізнавачі, які мали тихо сидіти біля вогнища, охороняючи коней та врятованих учнів якоїсь місцевої школи. Так ні, принесло. І саме до виходу. І сиділи вони там тихо-тихо. Зате Лоста одразу схопили за руки, плечі й висмикнули з дірки в землі, мов рибу з ополонки.

— А ти ще хто такий? — похмуро запитав здоровенний бородатий мужик і, для більшої переконливості, сунув Лосту під ніс кулачище.

Птахолов якось відразу відчув себе маленьким, тендітним і слабким. Відчуття було дивним та незвичним.

А ще він одразу зрозумів, що не можна брехати. Тому що місцеві дізнавачі не сильно відрізняються від варти пташиних будинків. І, якщо вірити зібраним по селах чуткам, серед них теж трапляються ті, хто чує істину. І ніщо їм не заважає трапитися саме зараз. Особливо з його вдачею.

А все через зеленоперку.

— Проклята пташка, — промимрив Лост.

— Що? — похмуро уточнив бородач і махнув рукою кудись управо.

Лоста туди відтягли, посадили під деревом і обступили з усіх боків. Ще й щитами обвісили про всяк випадок. Не дурні ж вони, щоб розпитувати незнайомого мага і ні в чому його не підозрювати.

— То хто ти такий? — повторив питання бородач.

— Наречений, — похмуро промовив Лост і рішуче додав: — Колишній!

Ну її, цю дурну зеленоперку, що притягує неприємності. Тут і без неї вистачає дівчат із сильним даром. Лост одну таку навіть у шинку зустрів, вона там розносила пиво. Напевно, поки що про свої здібності не знала. А місцеві маги бутони, що не встигли розкритися, чомусь не бачать, навіть якщо ці бутони буквально тремтять і в самий невідповідний момент можуть банально вистрілити на всі боки пелюстками сили, напевно, щось зруйнувавши. Це не та дурна зеленоперка, чий бутон взагалі не подавав ознак життя, доки не розкрився і не почав притягувати неприємності. У цьому Лост на даний момент був упевнений. Втім, як і в тому, що все одно запросто скрутив би дівчисько. Просто тепер не хочеться. Ну її, невдаху.

— І навіщо я за нею в підземелля поліз? — сам у себе спитав птахолов і похмуро подивився на бородача.

— Докладніше, — відповів дізнавач не менш похмурим поглядом, що обіцяв тортури.

— Я захопився. Ловив цю ненормальну наречену. Бігав за нею. А потім, уже у підземеллі, раптом замислився — а навіщо? Навколо і без неї вистачає дівчат.

Бородачу ці подробиці чимось не сподобалися, і він озирнувся на худенького підлітка.

— Не бреше, — впевнено сказав він.

Лост похмуро посміхнувся. Щодо тих, хто чує істину, він не помилився. І щодо того, що невдачливість із зеленоперки може перекинутися на тих, хто знаходиться надто близько — теж. І зараз ці маги спитають, а навіщо йому підходяща дівчина? І виявлять, що їм не потрібен сильний пташиний будинок на півночі. І…

Що саме «і», Лост додумати не встиг, хоча був впевнений, що помре швидко та боляче. І готувався битися. Але місцеві правоохоронці виявилися не такими, як ті, що охороняють спокій пташиних будинків. Їх не цікавила можлива чужа сила.

— Що там сталося? — запитав бородач і вказав рукою в бік дірки.

Лост здивовано на нього подивився. Потім глянув на дерева, що зливались у суцільну стіну за спинами дізнавачів, і криво посміхнувся.

Адже вони просто відчули струс землі. І все. Навіть якщо десь там частина лісу пішла під землю, звідси цього не видно.

— Склепіння обвалилося, — сказав птахолов. — Якщо йти по верху, а під землю я більше не полізу, то десь там.