розділ 24

Возз'єднання. Усіх з усіма

Ведмідь виявився чудовим напарником, куди тим вовкам. Ось тільки допомогти пролізти в дірку, в яку і без натовпу злісних магів, які бажають убити, Ваня ледве протиснувся, він допомогти не міг. Та й сам би не проліз. А кидати ведмедя Вані зовсім не хотілося. Але й чекати, коли маги зовсім озвіріють і почнуть шпурлятися чимось убивчим, наплювавши на те, що гротозал і так на соплях тримається, він теж не хотів. Зрештою, він потраплянець, а не ідіот.

З цими думками Ваня потихеньку відступав, радіючи тому, що Шелест уміє робити чудові щити. Простежив за польотом Весяни і навіть помітив чоловіків, які допомогли Томії затягнути подругу в тунель, щоправда, не зрозумів, хто це був.

А потім Вані не пощастило. Він йшов спиною вперед. Намагався йти обережно, наступаючи з носка на п'яту, і все одно спіткнувся, відволікшись на чергову пакість, що світилася, розмазавшись по щиту. І спіткнувся так невдало, що не втримався на ногах.

Переслідувачі бурхливо зраділи.

Злегка приголомшений падінням Ваня здивовано дивився на кам'яну бурульку, що стирчала з правого боку і не міг зрозуміти, чому не боляче.

Ведмідь заревів і став на задні лапи.

А десь поряд загорлав Шелест і щось загуркотіло.

Якби Ваня в цей момент здогадався подивитися назад, він побачив би, що проблеми «як пролізти в дірку з ведмедем і під обстрілом атакуючими плетіннями» більше не існує. Тому що не існує частини стіни, що обсипалася дрібним щебнем та пилом. А Шелест стоїть посеред цього неподобства і здивовано вирячається на камінь у своїй руці. Тому що руйнувати стіну він не збирався. Він лише побачив шматок каменю, що ледве тримається на своєму місці, і вирішив шпурнути його в любителів плащів. Раптом вони відволіклися б від Вані хоча б на кілька миттєвостей?

Камінь хоч і хитався, витягуватися відмовився, і Шелест вирішив підчепити його ножем. І навіть підчепив, і виколупав. Але зрадіти вже не встиг. Тому що, як виявилося, на цьому камені трималася частина стіни, яка вирішила помститися і обсипатись йому на ноги. Бідолашний хлопець ледве встиг відстрибнути.

Втім, плащеносці справді відволіклися, і Шелесту довелося ставити щит вже перед собою, не довіряючи ненадійному захисту залишків стіни.

А потім викрадачам Перчика стало не до Вані. З'явилася проблема складніша — їм знадобилося терміново виплутатися з магічної павутини, що, здавалося, впала прямо зі стелі.

Кілька людей, які щасливо уникнули її, зв'язуватися з ненормальним хлопчиськом, що руйнує стіни, не наважилися. І забігали вздовж полонених товаришів, як безголові кури на подвір'ї. Один навіть навіщось до водоспаду побіг, але був влучно збитий з ніг слабеньким повітряним кулаком і облаяний кудлатим псом.

***

Звільняти полонених магів ніхто не став. Дізнавачі, що прийшли з бароном та його псом, перерахували їх по головах і вирішили, що нехай сидять, доки з міста колеги не прибудуть. Тому що серед такої кількості злочинців, напевно, хтось спробує втекти. А з такою малою кількістю дізнавачів за всіма не встежиш.

Неспійманих Льєном любителів невинних дів зв'язали мотузкою і посадили поряд із товаришами.

Того, який знепритомнів через погляд Вані, абияк привели до тями, про що відразу ж пошкодували. Він натхненно ніс нісенітницю про чудовисько і божество, що спустилося на землю, а як опинився в печері, згадати не міг.

— Я ж кажу, він нестандартний мозколом, — пробурмотів Ленц.

Самого мозколома в цей час перев'язували, принагідно доводячи йому, що рана не є небезпечною. Одяг постраждав набагато більше, ніж сам Ваня. А від глибоких подряпин на боці не вмирають, особливо з трьома цілителями поряд. І ведмедя обіцяли не чіпати, якщо він нікого не чіпатиме. І навіть роботу пропонували, правда відразу після навчання. А то ненавчені маги дізнавачів напружували. Потраплянець навіть здогадувався чому.

Весяна прибігла, коли Ваню майже перев'язали, обізвала його своїм рятівником, чмокнула в щоку і, почервонівши, відвернулася, відразу завівши розмову з колегою.

Студентів сварив за самодіяльність Льєн.

Його охоронця за те саме вичитував голова дізнавачів.

Ще кілька дізнавачів вивчали гриби, недовго, щоправда, після чого обізвали бранців ідіотами. Тому що гриби виявилися лише такими накопичувачами, які, мабуть, тягнуть силу з якоїсь природної жили і не дають підземеллям остаточно впасти. І цнотливі діви точно не мали до них жодного відношення. Втім, як і не незаймані, разом з іншими магами. Ну, так, гриби могли поглинати частину енергії, що звільнилася при смерті. Але збирати таким способом довелося б довго, простіше було їх наситити силою за принципом звичайних накопичувачів. Тільки незрозуміло навіщо. Гриби з собою не потягнеш, плодові тіла поза грибницею не ростуть.

Плащеносці слухали імпровізовану лекцію та загадково мовчали. Ділитись своїми планами з дізнавачами вони, мабуть, не хотіли. Трохи їх розворушили студенти, які впізнали кількох вчителів, але й то не дуже.

Загалом усім було чим зайнятися, один барон стояв осторонь і нудьгував.

— Давайте хоч ведмедя виведемо, — запропонував Ленц, коли Вані дали спокій цілителі, а студентам дізнавачі. — Що йому робити в підземеллі? Тільки собаку та барона нервує.

Дізнавачі вивести ведмедя дозволили. І взагалі, веліли назад не повертатися, а то небезпечно. Ось так і вийшло, що ведмедя до виходу повела вся компанія пригодників, на чолі з Льєном та його охоронцем. До них приєдналися кілька дізнавачів і сумний барон, якого просто вигнали, наказавши не плутатися під ногами і нікого не дратувати.

А чому саме він такий сумний, першою зрозуміла Томія.

І сплячу красуню відразу згадала, про що сказала вголос.

І ведмедя зрештою почали виводити назад у ліс не коротким шляхом, як спочатку було велено начальством дізнавачів, а довгим, щоб показати нещасному татові страшну красуню в стазі. Адже не такий поганий дядько виявився. Навіть Весяна його вибачила.