розділ 20

Проблемні учні, проблемний дар, проблемна зовнішність

Коней Льєну дали добрих — витривалих, спокійних, таких, що не лякаються, коли маги раптом починали запалювати на пальцях вогники або жбурляти нестабільними повітряними кулаками в кущі, куди щойно забіг заєць. Зайця цими кулаками оглушити так і не вдалося, але енергія вивільнилася з гучним звуком, та й кущі втратили половину листя.

Льєн за полюванням на зайця дивився з якимось дивним інтересом, але нічого так і не сказав.

І коли хлопці, красуючись, спробували зловити перепілок, теж промовчав, тільки посміхнувся загадково і похитав головою. А от Весяні ловити метеликів він чомусь не дозволив, сказавши, що вона усіх затримує.

До болота вони їхали досить довго по дорозі завернувши в село, мешканці якого проводили їх підозрілими поглядами. Болото, зрештою, теж нічим не порадувало. Над ним смугами висів напівпрозорий туман, що нагадував Томії шлейф від сукні нареченої, Вані здерту фату, а Ленцу казку про болотяних утробиць, що ковтають дітей не пережовуючи. Таким туманом ця утробиця маскувала свою страшну морду і приваблювала дітей ласкавим жіночим голосом.

— І діти йшли? — зацікавилася Томія.

— Ішли, — з такою гордістю підтвердив Ленц, ніби сам був замаскованою утробицею.

— А чому? — здивувалася дівчина. — Іти в болото до незнайомої лагідної тітки... хай би вона там на допомогу кликала, хоч і в цьому випадку дурість.

— Це ж казка, страшна, — пояснив Ленц.

— А в нас розповідали казку про луну, яка заманює молодих чоловіків у підозрілі печери і там висмоктує з них життя, — сказав Шелест.

— Дивні у вас казки, — насупилась Томія, але запитала. — І як вона це робила, життя висмоктувала?

— Ну, всім відомим способом, — чомусь збентежився Шелест.

А Ваня, що не відрізнявся сором'язливістю, припечатав:

— Заїздила мужиків до смерті, так? У нас ці міфічні діви теж є, демони насолоди, сукуби, здається. Як полюбить така мужика, так і помре від насолоди.

І з ностальгією зітхнув.

— Хм, — відповіла Томія.

— А до дівчат приходять інкуби, — додав Ваня. — І теж люблять до смерті. Жеруть вони так.

— Яка гидота, — сказала почервоніла Весяна і відвернулася до болота, ніби сподівалася побачити там утробицю.

— Чому одразу гидота, — образився за демонів Ваня. — Знаєш, яких красенів та красунь малюють?

Весяна тихенько пирхнула, а Томія чомусь, вона й сама не дуже зрозуміла чому, подивилася на Шелеста.

Туман над болотом так само висів чи рваним шлейфом, чи фатою. Вітру не було. Сонце поки не встигло піднятися надто високо і туману, мабуть, не заважало. А хлопці та дівчата сиділи на конях, дивилися на цей туман, думали кожен про своє і мовчали.

— Гаразд, — сказав Льєн, коли мовчання вже почало затягуватися. — Ми прийшли сюди демонструвати вміння. Точніше, ви прийшли демонструвати, а я милуватися демонстрацією. Хто перший ризикне викликати дощ?

Студенти переглянулись.

— Не те, щоб ми ніколи цього не робили… — промовив Ленц.

— Просто навіть у нашого вчителя виходило через раз. І те, коли він був тверезий. А у майстра Біра на всіх часу не вистачало. А Відар взагалі зосереджувався на зіллях, все інше пояснював, тільки коли був в дуже хорошому настрої, — їдко додав Дамір.

— Але ж теорію ми добре знаємо, — закінчив Шелест.

Льєн тихо вилаявся.

Ось який ідіот відправив студентів на практику, не навчивши їх перед цим найпотрібнішому?

— Гаразд, спершу давайте теорію.

Студенти знову переглянулись.

— Ну, — сказав задумливо Ленц. — Потрібно розкрутити силу й упіймати вологу, яка й так є у повітрі…

— Але у нас це не вийде, бо практики мало, та й уміння зосереджуватися, — чесно зізнався Дамір. — Загалом викликати дощ не так і просто, як здається, навіть у водників часто не виходить.

— Тому нам простіше взяти воду там, де її багато. Під землею завжди є водні жили, струмки є. У болоті цієї води взагалі купа, — додав Шелест доволі оптимістичним тоном.

— То хто перший? — знову спитав Льєн, і хлопці вирішили розіграти цю честь на пальцях.

Пощастило, чи не пощастило, як подивитись, Шелесту. Він важко зітхнув, зліз із коня і порадив усім поставити щити. Бо він себе знав. І дощі в нього завжди виходили. Просто дивні.

— Нічого, — добродушно сказав Льєн, накриваючи всіх щитом. — Одна моя знайома прославилася тим, що замість поливу влаштувала локальний потоп. Зате у селян тепер є ставок, рибу вирощують.

Ваня захопився і сказав, що з'їв би смаженого карася, але його ніхто не підтримав.

А Шелест відійшов від компанії на десяток кроків, похмуро подивився на болото, а потім заворушив пальцями. Так, не піднімаючи рук. Ці рухи йому швидше допомагали зосередитись, ніж насправді щось виплітали, але тих, хто це не розумів, чомусь вражали.

Томія ж із захопленням спостерігала, як від хлопця на всі боки розростаються нитки, відокремлюються, осідають на землю або летять далі, немов їх несе неіснуючим вітром, а потім сплітаються в крихітні, а іноді й досить великі кокони і починають притягуватися один до одного. Тільки чомусь не високо в небі, як належить порядним хмарам, а ледь вище за дерева.

Хмара поступово густіла, туман над болотом зникав.

Льєн пробурмотів:

— Ну хоч бачить очевидне.

І хмара, мов у відповідь на його слова, невдоволено забурчала, потемніла ще більше, а потім розродилася блискавкою, що вдарила в болото зовсім недалеко від компанії. Запахло дивною сумішшю чогось свіжого та підгорілого.

— Бідолашні жаби, — пробурмотів Ваня.

Бідні жаби одразу посипалися з хмари, впереміш із водою, тиною та брудом. Ця вся гидота із задоволенням шмякалася на щит і повільно по ньому сповзала, немов давала собою помилуватися.

— Так я й знав, — похмуро пробурмотів Льєн.

Хмара поступово світлішала. Потім наостанок ще раз гримнула, впустила на щит скелет, увінчаний ікластим черепом, змусивши дівчат дружно завищати і вчепитися в Ленца, що стояв між ними. І зникла.