розділ 14

Того-цього

З містечка Жабиний Рів маги поїхали не через головні ворота. Льєн сказав, що це буде безглуздо і неправильно, приверне зайву увагу і може наштовхнути когось на ідею організувати погоню. А то мало чому маги тікають, одразу після появи ворон. Може, щось дуже цінне поцупили і його у них можна відібрати, а ворони то маневр, що відволікає.

Загалом, Льєн у жителів містечка вірив і зібрану під своє крило компанію виводив з Жабиного Рова манівцями — садами, городами, пустирями, смітниками і навіть повз загородку з дрібними, але товстими, свинками. З загородки відчайдушно смерділо, і маги цю ділянку подолали бігом. Навіть кінь, якого вела на поводі Томія, і якому дуже не подобалося те, що до сідла прив'язали купу сумок, десь знайшов швидкість і бадьоро рисив за дівчиною.

А за загородкою виявився міський мур, тут чомусь цегляний. І хтось досить винахідливий здогадався розібрати кладку, влаштувавши собі запасний вихід, а потім прикрити дірку щитом із дошок, розфарбованих під цеглу. Здалеку незрозуміло, що воно таке. А свині надійно відіб'ють у більшості людей бажання підійти ближче та роздивитися.

Діра вивела компанію в яр, буйно зарослий бузиною, кропивою та різноманітними колючками. На перевірку частина цього буйства виявилася ілюзією. Та й хлюпати по болоту на дні не знадобилося — під ілюзією була споруджена піднята над дном доріжка з розполовинених колод. І головне було йти обережно, щоби не оступитися. А з цим завданням несподівано впорався навіть кінь.

— Я ж казала, що він розумний, — з гордістю сказала Томія, коли шкапу спільними зусиллями витягли з яру по ненадійних щаблях і сіли відпочити на галявині з місцем для вогню, обкладеним цеглою підозріло схожою на ту, що вийняли зі стіни.

— Стежка контрабандистів і злодіїв, — буркнув Льєн, сівши на камінь і витягнувши ноги. Помилувавшись трохи забрудненими глиною чоботами, він зітхнув, подумки вирішивши пошукати струмок, і продовжив пояснення: — Зараз просто не сезон, але за півтора місяця ця доріжка стане дуже ходженою. Місцеві гриби почнуть рости, з тих, що навіть шамани застосовують, коли хочуть поговорити з незговірливими духами. Ягоди ще болотом підуть, а вони хоч і не дуже дорогі, але платити за них ярмарковий податок деякі особи не хочуть. Іноді цією стежкою навіть крадене земляне масло якомусь торговцю в місто носять.

— А ти як дізнався про цю стежку? — спитав Шелест, який чудово розумів, що будь-кому, про таємні дороги не розповідають. Навіть якщо про цю дорогу знають усі навколишні селяни, а стражники не знають лише тому, що воліють брати хабарі, а не щось там розшукувати.

— А мене найняли якось перевіряти цінність грибочків. А то один умілець навчився вирощувати схожі, але зі значно меншою кількістю так потрібних шаманам речовин.

— О-о-о-о... — захопилася Томія.

Льєн кинув на неї зацікавлений погляд, потім пробурмотів, що це діло почекає, наказав усім напитися води і йти далі. А то мало що. Раптом якийсь дивний мисливець саме зараз вирішить пронести повз варту на воротах парочку малоцінних літніх шкурок. Ну, чи цінних, що залишилися із зими, і через забудькуватість досі валялися в чиїсь скрині.

Студенти поскаржилися один одному на долю, але сперечатися не стали. А Томія ще й їжачка погладити встигла, що вийшов з чагарника і обфиркав її руку. Кінь, мабуть з ревнощів, спробував їжачка затоптати. За що була названий захисником і навіть пригощений сухарем.

***

Наступну зупинку Льєн дозволив зробити ближче до вечора. На той час компанія встигла відійти досить далеко як від містечка Жабиний Рів, з його воронячими знаменами, так і від болота. На дорогу, правда, так і не вийшли, йшли весь час якимись підозрілими стежками. І в результаті дійшли до не менш підозрілого будиночка на палях. Пахло в цьому будиночку пилом, травами та пліснявою. Але всі погодилися, що краще такий будиночок, ніж ніякого.

У кутку навіть був комин, а недалеко — струмок. Студенти бадьоро натягли води. Слідом за водою принесли дров. Завдяки Томії, котра турбувалася за коня, оточили будиночок сигнальною ниткою.

А коли, нарешті, впоралися з усіма справами і навіть поїли каші, що підгоріла, Льєн поплескав долонею по підлозі і заявив, що декому слід дещо пояснити. Ще й двері сказав Дамірові охороняти, щоб дехто не надумав через них вискочити і втекти в ніч, шалено кричачи.

Томія, яка так і не зуміла придумати щось достатньо виразне, сумно зітхнула. Покидати цих магів їй, як і раніше, не хотілося. У Льєна можна було чогось навчитися. Та й інші в цьому світі стануть у нагоді, навіть якщо не виходити за них заміж, знадобляться. Бути зовсім однією, навіть без знайомих, набагато гірше.

— Ну… — з натяком промовив Льєн і посміхнувся.

Інші подивилися на Томію з цікавістю.

— Розумієте, — щосили збентежилася вона і вирішила говорити чисту правду, просто без деяких подробиць. Так буде найнадійніше і менше шансів, що потім заплутається. — Розумієте, я втекла з дому. Мене тато хотів видати заміж за мерзенного типа. А я зрозуміла, що треба бігти, інакше я його вб'ю, і все стане дуже погано.

— Хм, — задумливо оцінив одкровення Льєн.

Томія підняла голову.

— Я втекла. Потім мало не потонула в болоті. А потім мене знайшла Латьяла і почала вчити травництву. Ну, розумієте, адже я маг, але трави не вчила. Мене взагалі особливо вдома не вчили. Ну, щоб я могла себе захистити, у крайньому випадку, і все. А трави мені навіщо? Лікарем мене ніхто не відпустив би працювати. А в Латьяли ще труба кікх-хей є, через яку стільки цікавого видно. І Латьяла стільки всього знає. Вона справжній лікар. І аспірант. І… І цей гад все зіпсував!

Томії так стало шкода себе, так стало прикро через люблячого одружуватися старосту, що вона навіть схлипнула і з подивом відчула, що по щоках котяться сльози.

— Так, — похмуро оцінив одкровення Льєн. — У болоті ти як опинилася? Зважаючи на те, що ти робила зі стіною в'язниці, тебе точно не стандартним плетінням вчили.