Розділ 33

Ми з Мироном ведемо Софійку у садочок. Такою щасливою я донечку ще ніколи не бачила. Та що там говорити, я сама постійно ловлю себе на тому, що усміхаюся. 

Я помічаю зацікавлені погляди жінок, які також ведуть своїх дітей садок. Всі ці погляди спрямовані на Мирона. 

Так, він чоловік привабливий і дуже харизматичний. Але найбільше мені подобається те, як міцно він тримає мене за руку, поки повертаємось назад до мого будинку, де залишилася його автівка. 

– О котрій ти будеш забирати Софійку? – питає, коли перед під'їздом зупиняємось. 

– Ти дійсно приїдеш? – не можу повірити. 

– Я ж пообіцяв, – усміхається. – Тепер це частина мого життя. 

Мені так приємно це чути, що я не можу втриматися і сама його обіймаю. Цілую, і Мирон одразу ж відповідає. 

– О першій, – кажу. – Це її перший день, тому спробую тільки до обіду. 

Коли він їде, я повертаюсь додому і берусь за роботу. Сьогодні в мене є настрій на прибирання та приготування обіду. Я вмикаю музику, танцюю і підспівую. 

Дуже хочу, щоб тепер так завжди було. Щоб Мирон був поряд, а я почувалась щасливою поруч з ним. 

На початку першої в мене все готово і я переодягаюсь у джинси та блузку. Скоро йти по донечку, тому хочу бути гарною. 

Саме в цей час лунає дзвінок у двері, і я біжу відчиняти, впевнена, що це Мирон, але на порозі не він. І навіть не Макс. Я ж вкотре думаю над тим, що потрібно дивитися на екран домофона перед тим, як відчиняти двері всім підряд. 

– Доброго дня, Єво, – стримано говорить Юлія, а я з останніх сил стримуюсь, щоб не відправити її під три чорти. Здається, це Макс сказав їй адресу. Більше нікому. Не розумію тільки навіщо. 

– Я вас не запрошувала, – кажу і тримаю рукою двері. Останнє, що збираюся робити – це пускати її всередину. 

– Так, але я хочу поговорити з тобою. Це важливо, – я бачу, що Юлії важко залишатися такою спокійною. Навіть не сумніваюсь, що це Макс змусив її прийти. Не зміг сам мене переконати, то маму відправив. 

– Ви могли б мені зателефонувати, а не приходити одразу сюди, – кажу холодно. – Я не збираюсь запрошувати вас у квартиру. 

– Як знаєш, – цідить Юлія, незадоволена таким поворотом. – Тоді ми можемо на вулиці поговорити, чи в кафе піти. 

Я розумію, що вона не дасть мені спокою, і з цим варто розібратися просто зараз. Виходжу з квартири, зачиняю двері, і ми разом заходимо в ліфт. 

– Де твоя донька? – питає Юлія. 

– У садочку, – кажу. 

– Ти дозволиш мені її побачити? 

– Ні. 

Одне конкретне запитання – одна конкретна відповідь. Я точно знаю, що Юлії, як і її синові, начхати на Софійку. Саме тому ніколи не дозволю їм спілкуватися. 

– Послухай, я розумію, що ти ображена. Так, ми з Максимом були дещо негативно налаштовані проти тебе, але ти сама винна. Навіщо було виходити за Мирона? Ця дитина не його, а Максима! 

Ми виходимо на вулицю і зупиняємося. Я дивлюсь на Юлію, і в моїй голові складається чітка думка, що все це якась дурня. Юлія досі вважає мене дурепою і думає, що я буду її слухати? Цього ніколи не станеться. 

– Ваш Максим не заслуговує на те, щоб бути татом Софійки. Він нічого для неї не зробив! – кажу сердито. – І ви не заслуговуєте бути її бабусею. Саме тому буде краще, якщо ви дасте нам спокій. Раз і назавжди. 

– Не буде цього! – цідить Юлія, миттєво ставши собою. Вона роздратована і не задоволена тим, що я дала відсіч. – Максим забере в тебе дівчисько, а ти залишишся сама, бо не хочеш йти на поступки. 

– Досить! – я чую за спиною голос Мирона – і одразу стає краще. Я справді готова була дає їй ляпаса чи відправити під три чорти. Ця жінка на краще просто не заслуговує. 

– Захисник прийшов, – фиркає Юлія. Мені так шкода, що вона ненавидить Мирона так само сильно, як і мене. Не скажу, що мене можна, але я чужа їй людина, а Мирона вона виховувала з дитинства. 

Думаю, йому дуже боляче від такого ставлення. 

– Зупиніться, – прошу її. 

– І не подумаю, – фиркає. – Ти звинувачуєш мене і мого сина у всіх гріхах, але Мирона так швидко підпустила до себе. Чи не думаєш ти, що він хоче лише акцій, які в тебе є? Навіщо нормальному чоловікові чужа дитина? 

Ми всі замовкаємо. Я відчуваю, як поруч напружується Мирон. Йому, як і мені, дуже важко це слухати. 

Ця жінка була йому мамою багато років, але жодного дня не любила. Юлія як ніхто знає, що чужі діти – це чужі діти. Але Мирон не такий. Він любить Софійку, і байдуже, що знайомі вони кілька днів. 

А може, він бачить у ній себе? Мирон залишився без мами, а Софійка без тата. Ось в чому причина, чому він ніколи не буде таким, як Юлія і Максим. 

– Тому що він нормальний чоловік, – нарешті відповідаю і беру Мирона за руку. – Справжній чоловік, який не боїться стати татом чужій дитині. 

Юлія зціплює зуби. Здається, вона чекала іншого ефекту від своїх слів. 

– Ти дурепа! – випалює.