Розділ 32

Наступного дня в мене багато роботи й жодного бажання щось робити. Через безсонну ніч болить голова, і з самого ранку доводиться випити пігулку. 

Сьогодні я маю подивитися кілька садочків неподалік, і беру з собою донечку. Мені цікаво, який їй сподобається найбільше. 

Саме цим і займаємось до самого обіду, але садочок таки обираємо. Це не може не тішити, бо тепер у мене буде значно більше часу, щоб вирішувати свої справи, а донька буде з іншими дітками. 

На обід йдемо в кафе, і, поки донечка грається в дитячій кімнаті, я п'ю каву і переосмислюю все те, що почула вчора від Максима. 

Я розумію, що Софійка потрібна йому лише для того, щоб отримати акції. Це підло та жорстоко, але я не здивована. У цьому весь Макс. Він завжди таким був, але я цього не помічала, бо думала, що кохаю. 

Тільки зараз розумію, що не були мої почуття коханням. Так, він подобався мені, але це відбувалося тому, що він подобався й іншим дівчатам. 

Я наївно вірила, що багатий хлопець може покохати бідну дівчину і буде у них хепіенд. Дурепа. Не буває так. А мрії можуть завести нас не туди. І мене вони не туди завели. 

Телефон у сумці починає дзвонити, і коли дістаю його, усміхаюся. Це Мирон. Він про мене не забув. 

— Привіт. Як ви? – питає, а в мене мурашки з'являються від тембру його голосу. 

— Привіт. Обідаємо в кафе, — кажу. — Не хочеш до нас приєднатися? 

— Може, трохи згодом. Я за містом. Чекаю рієлтора, щоб поговорити щодо будинку. Є кілька варіантів, але я хочу, щоб ти подивилася. 

— Добре. Я подивлюсь, — погоджуюсь. 

Все так дивно між нами й однозначно просто. Ми не спали разом, лише поцілунки, але готові стати родиною і жити у власному будинку. 

Я розумію, що Мирон хоче все виправити, і готова побачити, як він буде це робити. Повільно. Крок за кроком. Ми й так чоловік та дружина. Думаю, цього разу нам нікуди поспішати. 

Розповідаю йому про садочки й непомітно для себе випиваю каву та замовляю ще одну. Просто останнім часом стільки всього відбувається, що я просто не встигаю все це осягнути. 

Останні три роки були спокійними. Я просто насолоджувалася материнством і вдосконалювала себе. Повернувшись сюди, все змінилося і я наче в минуле повернулася, але зовсім іншою людиною. 

Мирону доводиться йти на зустріч з рієлтором, а ми з Софійкою залишаємо кафе і йдемо додому. Вона засинає відразу, тільки її голова торкається подушки. Схоже, цей день забрав усі сили не лише у мене. 

Я ж йду в душ, одягаю шорти та футболку і збираюсь знову працювати. Тільки не минає і п’яти хвилин, як мої очі починають пекти, і я лягаю просто у вітальні, накрившись пледом. 

Не знаю, скільки сплю, але прокидаюсь різко від того, що хтось дзвонить у двері. Поспішаю відчинити, поки дзвінок не розбудив Софійку, і навіть у вічко не дивлюсь. 

Я бачу спочатку букет білосніжних троянд, а тоді – біленьке ведмежатко. Стає так приємно, що я усміхаюсь. 

— Ти спала? — питає Мирон. — Я розбудив? 

— Та все добре, — пропускаю його у квартиру і забираю квіти. — Я заснула у вітальні. Навіть не знаю, як це сталося. 

Вмикаю світло на кухні та дістаю з тумби вазу, щоб набрати в неї воду. Ставлю квіти та повертаюсь обличчям до Мирона, а тоді червонію як мак, бо він витріщається на мої ноги. 

Лише зараз до мене доходить, що я майже гола перед ним. Футболка широка та оголює одне плече. Під нею немає білизни. Шорти також мініатюрні, і мої ноги стають відкриттям для Мирона. 

— Мабуть, мені варто переодягнутися, — кажу збентежено. 

— Не треба, — від мене зупиняє та усміхається. — Мені подобається бачити тебе такою домашньою. 

— Ти голодний? — хочу змінити тему, але Мирон на це не ведеться. Він наближається, і його руки проникають під мою футболку. Торкаються шкіри на животі та спині. 

— Дуже, — видихає мені в шию і цілує. 

Мені здається, що все це просто сон. Так, я досі сплю. 

Мирон ніколи не був зі мною таким… відвертим. Він ніколи не торкався мене без мого на те дозволу. Але зараз я хочу відчувати його дотики. Хочу, щоб він мене поцілував. 

Мабуть, річ у тому, що в мене давно не було чоловіка. А якщо бути точною, то дуже давно. Макс – мій перший і єдиний. Сьогодні я хочу, щоб це змінилося. 

Наші вуста знаходять одне одного. Цей поцілунок відкриває мої істинні бажання, і я більше не можу і не хочу стримувати себе. 

Пробираюсь руками під його футболку і відчуваю твердий прес. У Мирона гарне тіло. Я це знала ще три роки тому. 

Він знімає з себе футболку, і та падає на підлогу, а тоді підхоплює мене і садить на стіл. Розміщується поміж моїх ніг, і поцілунки продовжуються. 

– Ти можеш мене зупинити, — шепоче десь біля вуха. Його руки всюди, але я не готова сказати “стоп”. 

— Можу, — кажу, знайшовши його очі. — Але не хочу. 

Він усміхається, і я також. До біса всі мої думки та вагання. Життя одне, і я хочу жити його ось так. Щоб Мирон не переставав мене цілувати. Щоб ця ніч тривала вічність, як і наше кохання.