Розділ 9. Життя — це не постійне змагання!

Розділ 9. Життя — це не постійне змагання!

Дуже часто наше повсякдення таке одноманітне і дуже схоже на поле бою, на якому ми ведемо бій з життям. Ми змагаємось за місце під сонцем. На роботі змагаємось з колегами за нову посаду та прихильність керівника, в школі — за гарні оцінки та визнання у класі, в спорті — за кращі показники та призові місця і так до нескінченності. Наче все наше життя — це боротьба, кожен день — це боротьба, кожна мить — це боротьба. Наче життя має сенс тільки тоді, коли ми боремось і змагаємось. Найстрашніший бій — це бій із собою! А потім виснажуємось, вигораємо, хворіємо і втрачаємо жагу до життя, руйнуємось. Поганенький сценарій, еге ж?

А чим насправді є ці змагання? Це все, аби довести оточенню, що ми кращі, щоб нас помітили і відзначили. А чи справді це так важливо? Чи справді важливі ці бойові дії, які ми ведемо постійно? Щоб відповісти на це питання, читайте розділ 1.

Всі ці щоденні бойові дії ведуться заради того, щоб довести свою першість. Але ж ми такі, які є, такі, якими потрібні в цьому житті. Ми не повинні ні з ким і ні з чим змагатись і доводити, що ми кращі. Бо змагання — це порівняння. А ми не порівнюємо себе ні з ким, крім самих себе.

Як тільки ви вийдете з цих перегонів, ви почнете відчувати свободу та станете більш спокійними. Ви перестанете дошкуляти собі тим, що зробили недостатньо, щоб вас відзначили сьогодні. Насправді просто треба гарно робити свою роботу і цінувати те, що ви робите, і оточуючі звернуть на це увагу. Вони побачать у вас саме вашу силу, енергію, професіоналізм. Бо краще бути, аніж здаватись. Всі зрозуміють, що ви справжня людина, а не та, що увесь час гониться за винагородою.

Бути щасливою людиною можна за будь-яких обставин та життєвих сходинок. Можливо, прочитавши все це, ви зрозумієте, що ви в житті нічого не потребуєте. Вам достатньо того, що ви маєте на цей момент. І ви теж будете праві. Можливо, найкраще просто відчепитись від себе. Чи є різниця в тому, що ви пізнали істину чи ні? Скоріш за все, ні. Я знаю багато людей, які спокійно живуть без знань про карму, без розуміння, як електрони заряджають мобільний телефон, яка столиця Австралії чи Австрії, чи це одне й те ж саме, і при цьому почуваються щасливими. Вони не біжать, вони спокійно рухаються у своєму темпі і вони вирішили для себе, що їм більше нічого не потрібно. Це нормально. Це не про тупість чи пофігізм, це про сприйняття свого життя і свого єства такими, якими вони є в цьому житті.

Можливо, потрібно відпустити все, що тягне назад, не дає рухатись, позбутись тягаря, що пригнічує. Відпустити все і побути в невагомості. Просто пливти за течією деякий час теж корисно. Це теж вибір, і іноді він дає потрібний результат краще за будь-які складні рішення.

Але є проблема. В цьому світі досить важко бути собою і жити таке життя, яке хочеться. Важко тому, що оточуючі люди та обставини утримують нас від цього. Якщо ви обирали хоч колись себе замість інших, то, напевно, вас звинувачували в егоїзмі та недбалості. Нас обмежують з усіх боків робота, родина, страхи, травми, несправедливість, небезпечність цього світу і ще багато чого. Ну і взагалі, світ не хоче вашого успіху. Справді так і є. І треба бути суперсміливим, щоб жити своє життя. Не жити своє життя — це найстрашніше, що може бути. Коли ви увесь час живете так, як вам вказують, ви не відчуваєте, що живете. Так і з’являється відчуття, що кожен день наче день бабака. Але ж ми не цього прагнемо. Ми сюди прийшли не за таким життям. Ми повинні розвиватись, шукати свій шлях, відчувати щастя і радість, відчувати життя в собі. Бо ми живемо лише раз. То і не треба гаяти свій дорогоцінний час тут на те, що робить нам погано. Коли я усвідомила це, то по-іншому стала сприймати час та оточуючих. Все змінилось. З’явилась жага до життя, бажання робити добро, відчувати кожен день.

Ви ж теж підбиваєте підсумки року, літа чи іншого періоду? І ви точно робите це в негативному розрізі? Вгадала? Та і не треба гадати, щоб відповісти на ці питання. Ми всі так робили і робимо. Підбиваючи підсумки, ми завжди фокусуємось на поганому, на тому, що не вдалось зробити, на зроблених помилках, на невдачах і провалах. Ми все це обмірковуємо і даємо собі настанову на майбутнє більше так не робити, виправити помилки, не гаяти час та зробити все по-іншому. І це дуже велика помилка! Бо ми знов і знов прокручуємо всі невдачі, знов проживаємо все погане з новою силою. А тепер питання: «А хто-небудь робив по-іншому?» Так, ви не помилились. Чи ви думали про свої успіхи і здобутки? Чомусь мені здається, що ні. Бо я була така сама. Нас навчили з дитинства, що треба думати про провали і невдачі і їх виправляти і ніколи — думати про досягнення, радіти і намагатися робити ще щось, що вийшло. Пригадайте! Так, все, чого нас вчили з дитинства, неправильне. Забудьте про невдачі та погане. Взагалі не пригадуйте. А навіщо про це знов і знов думати, прокручувати у себе в голові, а може, ще й обговорювати з кимось. Ви і так знаєте, що було і як треба зробити по-іншому. Тож, підбиваючи підсумки року, сфокусуйтесь на досягненнях і всьому доброму, що у вас сталось. Пригадайте, як ви отримали диплом, права, здали іспити або поїхали у довгоочікувану відпустку, а може, просто дозволили собі бути тим, хто ви є, нарешті. Навіть якщо ваші досягнення невеличкі, плекайте їх, радійте. Радійте, немов першокласник гарній оцінці. Беріть приклад з дітлахів. Їм небагато треба, щоб бути по-справжньому щасливими. Якось у моєї дитини була контрольна з математики. А він погано розумів математику. І він так переживав, що взагалі не зможе її написати. Але він старався, здав роботу із запізненням і думав, що буде дуже низька оцінка. І от виявилось, що він отримав сім балів з дванадцяти. Ну не дуже гарний результат, як на мене. Але дитина була така щаслива, що аж сім, а не чотири чи п’ять. Аж сім. Він радів, як скажений. Він відкинув те, що погано розуміє математику, що йому було важко, що він запізнився зі здачею. Він просто радів, що оцінка була вища за його сподівання. Дуже гарний приклад.