Становлення конфедерації Агельде

Частина десята: Торгайськ – нові зв’язки та нові зміни

"Китоносець" врешті-решт прибув до Торгайська. І мешканці Нового Світу побачили на власні очі, для чого вони зводили нові причали і що то взагалі за величний монстр прибув до їхньої гавані.

Будь-які сумніви щодо могутності та величі Вакзвара відпали самі собою: якщо вони здатні будувати такі гігантські торгові судна, то воювати з ними не має жодного сенсу.

Цей єдиний велетень міг перевезти стільки ж вантажу, скільки цілий торговий флот монаршої коаліції. А якщо взяти до уваги, що вони мають із десяток таких суден, та додати їхню швидкохідність до трьохсот вузлів на добу — про військове протистояння годі було й говорити.

Гонгуліус одразу зрозумів, що з такими сусідами навіть намагатися починати війну не слід.

Особливо тоді, коли він побачив кулемети на борту човна, поцікавився їхнім призначенням, і йому це продемонстрували на практиці. На відстані у півтора постріла ядра такий кулемет здатний був розбити на друзки будь-який корабель коаліції.

— Не лякайтеся, — запевнив його один із гоблінів, які прибули разом із Кулідісом.

— Це лише тридцятий калібр.

— Що ще за тридцятий калібр? — перепитав генерал Вестін.

— А так, усього лише на берегові катери ставлять, або по два менших.

— А що таке береговий катер?

— Ну, це як у вас бойова ялиця, тільки без вітрил.

Ангаріс одразу прикинув усю міць військового флоту Вакзвара. Якщо одна їхня бойова ялиця здатна знищити їхній фрегат менше ніж за хвилину, та ще й має швидкість у два-три рази вищу, весь їхній фрегатний флотилійний стрій буде потоплений за лічені хвилини, навіть не наблизившись на відстань гарматного пострілу.

Звісно, таких гостей зустріли тепло й привітно. Проте слід зауважити, що гостей із Вакзвара більше боялися, аніж поважали, і ці нотки прихованого страху чітко вгадувалися як у голосах приймаючої сторони, так і в їхніх поглядах.

Плани Гонгуліуса щодо швидкого зведення портів та інфраструктури у Старому Світі розбилися на друзки.

Звичайно, мати такого торгового партнера було б надзвичайно зручно, але щоб відбудувати все так, як того вимагали новітні технології, потрібен був час.

Тут слово взяла Дана й почала роз’яснювати, що здійснити подібне будівництво так стрімко, як того прагнули Старий і Новий Світи, просто неможливо. Адже для такого порту необхідна відповідна інфраструктура, кваліфікована обслуга, а також ціла низка специфічних виробництв і технологій.

Дана провела цілу лекцію про те, що таке технології та стандарти, і чому навіть випадково запозичене ноу-хау не приживеться саме собою, якщо відсутні стандарти безпеки й використання. А для цього необхідні ґрунтовні дослідження, лабораторії, академії та багато іншого.

Зал, де зібралася вся еліта Нового Світу та представники старої знаті, уважно слухав цю промову, де перекладачем виступав Кулідіс. Слухали мовчки, не маючи змоги ані заперечити, ані навіть зрозуміти, про що саме варто запитати.

Зрештою дійшли висновку, що поки лише Торгайськ, а згодом і Громград стануть тими двома містами, де почнуть упроваджувати нове будівництво й сучасні технології, а також готувати спеціалістів та робочі групи для зведення й обслуговування подібних портів.

І лише якщо все бездоганно запрацює в Новому Світі, розпочнеться масштабування в Старому Світі – проте не раніше ніж через сім років.

Сім років! Дана також детально пояснила обґрунтування такого терміну. Кожна нова технологія зобов'язана пройти випробування.

— Ми добре знаємо свої погодно-кліматичні умови, проте ваших ще не вивчили, а тому все тут потребує ретельного дослідження й перевірки.

З цим вона, звісно, трохи перегнула палицю: вони закладали достатній запас міцності у свої розрахунки і теоретично могли б масштабуватися швидше, але куди було поспішати?

Коли до Торгайська прибув їхній "Китоносець" і Дана підрахувала, скільки він спожив торфу та конопляних брикетів – а автор уже побудував три таких судна, хоч іще не встановлював на них силові установки, – постала сувора реальність.

Виходило так, що для рейсу довелося б спалити палива більше, ніж саме судно здатне перевезти тієї ж коноплі чи будь-яких інших вантажів, а це прямий і неприпустимий збиток.

Тому возити просто сировину, напівфабрикати чи готові вироби було нерентабельно, до того ж це загрожувало передчасним витоком технологій.

Вихід із ситуації існував, хоч і не був миттєвим.

Технологічно вони вже вміли виготовляти біодизель із конопляної чи навіть пальмової олії, а також збирати великі тихохідні двотактні дизельні мотори на прямий вал, але поки що це залишалося у мріях.

Для подібного масштабування довелося б засіяти сотні тисяч, а то й мільйони гектарів коноплями задля повного дозрівання врожаю. До того ж катастрофічно бракувало сільськогосподарської техніки, а наявна потребувала вдосконалення й переведення на той самий біодизель.

— Гаразд, ми показали, на що здатні, — вирішили вони. — Поставимо ще два парових двигуни на ті два човни й отримаємо три контейнеровози – наразі достатньо. Далі маємо п'ять років, щоб здійснити справжню технічну революцію всередині Вакзвара.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше