Як би все мирно не видавалося, але все одно, коли одні вважають себе вищими від інших, терпимість рано чи піздно мусить закінчитись. Коли гобліни почали поводити себе в новому світі як справжні господарі, то їх ще терпіли.
А от що стало основним тригером того, що заморські родичі почали просто зневажати місцевих і вважати їх нікчемними, так це коли стало відомо, що король Леванд і місцеві старости вирішили без відома гоблінів зайнятися тим, із чим вони мусили хоча б порадитися.
Коли до гномської столиці Громграду прибули Ангаріс і Баліус, то приховувати інформацію про те, де зараз знаходиться король Леванд, було просто безглуздо.
Так сину Леванда, Свістеру довелось багато чого тоді вислухати від новоприбулих гостей, які його переконали, що за таке самоуправство має бути відповідальність і король Леванд мусить прибути до столиці Нового світу Торгайська, як тільки прибуде з південних земель.
Так грошова умова була підписана та схвалена, а також у Громграді запрацював монетний двір, і вже через тиждень почалася масова чеканка золотих, срібних та мідних монет.
Перепалка перепалкою, але Баліус і Ангаріс відправилися до купецького району Громграду, де мешкали купці-гобліни, і вирішили обговорити те, що стало їм відомо.
— Ну як думаєте, Баліусе? Ви грамотний і начитаний гоблін і багато чого відаєте. Що могло спонукати цих примітивних відправитися на пошуки вільних земель?
— Ну, те, що вільні землі ще десь залишилися, то я в те мало вірю, а от те, що вони просто бояться, — це очевидно.
— І чого боятися? Ми що, звірі якісь?
— Ні, ми просто розвиненіші за них, ми маємо знання, що для них можуть видатися за магію, і от ця різниця й спонукає їх щось робити.
Також є і ще один момент: нас просто і банально більше. Я не беру до уваги території Нових земель, а території всього відомого світу.
— Ну, якщо так, то тоді добре.
— А наскільки довго ми маємо затриматися тут, у Громграді?
— Ну, нам потрібно зробити запас монет у центральному банку Торгайська, та й почекаємо на Леванда та разом відправимося назад. А з такою сумою грошей нам і безпечніше буде, та й з самим Левандом поближче познайомимось.
Я думаю, в нас і тут багато роботи буде. Так, гадаю, що місцеві від нас ще мають багато таємниць. Ти помітив, Ангарісе, тут у місті одну маленьку дрібницю?
— Яку ще дрібницю?
— Тут дуже мало молодих ельфів, гномів і орків. Я маю на увазі не геть дітей, а так трохи старших, що могли б уже допомагати по роботі і в домашніх справах, а їх тут немає?
— Слід розвідати це, Баліусе, але як? Якщо просто запитати, то місцеві ствердно розкажуть якусь легенду, яку всі знають і завчили.
— Ангарісе, ти ще геть дитина і не здогадуєшся. Вони може десь організували якийсь військовий вишкіл чи тренувальні табори для дітей. Тут потрібно прослідкувати за ними.
— Да, Баліусе, ти то правий, але ти не думаєш, що тут і за нами можуть слідкувати і навіть зараз нас можуть слухати?
Те, що за ними слідували, — це була правда: за кожним їхнім кроком і навіть слухали, про що вони говорять, тут і стіни все чули й бачили.
Ще до вечора прийшла звістка про те, про що розмовляли Ангаріс і Баліус, і Свістер вирішив показати, де є такі діти. Раз на тиждень у місті проводився великий ярмарок, і до міста прибували і місцеві фермери та ремісники.
Свістер дав вказівку, щоб із кожним ремісником і фермером прибули діти, аби гобліни побачили, що діти навчаються ремеслам і допомагають майстрам та фермерам. А те, що вони навчаються в закритих школах і академіях, про те і здогадки ніхто мати й не повинен.
Поява таких завчасних гномів навчила Свістера швидко реагувати на зміни та робити висновки. Ельфійська розвідка в новому світі працювала бездоганно: саме вони мали надзвичайно добрий слух та зір і могли переміщатися майже безшумно.
Всі технології, рецепти та креслення текли потоком від гоблінів до Громграду і відразу в гори — в закриті академії та наукові центри. Так, дані, які отримували місцеві, були просто набором інформації та креслень.
Інколи для виробництва чогось таких даних бракувало, адже один винахід потребував десятка інших похідних винаходів, а цього, звісно, відразу дізнатися і впровадити не виходило. Виникала проблема в тому, що доводилося методом експериментів та проб перевинаходити, як би то мовити, велосипед — тільки в нових землях і землях Старого світу ще навіть і велосипеда не винайшли.
Час летів швидко, і до Громграду прибув король Леванд із гостем із південних земель. Свістер здогадався, що татко може привезти когось чи щось із південних земель, чого б не бажано було б показувати місцевим гоблінам, і тому татка він вирішив зустрічати в морі.
Риболовецьке судно перехопило те судно, на якому плив король Леванд, і вони перемістили учня Бласкі з одного корабля на інший.
Сумірель не став сперечатися, адже йому під час усього плавання король Леванд розповідав про прийдешніх гоблінів. Звісно, то був погляд лише короля, але і то було зрозуміло, що вони чужинці і що їх більше.
Сумірель потроху, мало по мало, вивчив мову місцевих — спочатку трохи ельфійську, а згодом і гномську, адже вибору не було: основним екіпажем судна короля були гноми, і він перебував саме в цьому мовному середовищі.