Іржавий колір

Юрко стояв на колінах і завмер, не ворушачись. Кров була густою і теплою: вона затекла під комір брудної роби, неприємно лоскочучи шкіру.  Ганс повільно обійшов стіл. Кожен крок віддавався в черепі Юрка. Шнітке зупинився. Від нього віяло холодом, попри те що в кабінеті було тепло. Він простягнув руку в чорній шкіряній рукавиці наче підкреслював - що торкається не людини, а худоби. Обережно, майже ніжно, торкнувся розбитого лоба. 

Хлопець здригнувся, але зціпив зуби так міцно, що вони заскрипіли.  - Тобі боляче. Rostrot? - голос Ганса був тихим, наче шелест сухого листя.  - скажи. Я хочу почути. Юрко мовчав. Він знав: якщо вимовить бодай слово, голос зрадницьки затремтить. А Штінке чекав саме на це - на звуки слабкості, але що хлопець міг зробити в цій ситуацї? Бути героєм власного недовгого життя?  Кинутися на офіцера і зловити кулю в лоб? Ні.. герої тут довго не жили.. а в голові лише лунало: "хоч би не вмерти.. хоч би вижити.. "  
Раптом пальці офіцера впилися в рану, натискаючи на розбиту кістку,  повітря зі свистом вирвалося з грудей юнака. Біль спалахнула наче пожежа в будинку, коли палець прокрутився розмазуючи по рані кров, боліти стало нестерпно, очі мимоволі наповнилися сльозами які він так відчайдушно намагався стримати. Світ навколо поплив розмиваючи кімнату і селует німця, але рука Шнітке тримало його мертвою хваткою. 

- Дивись на мене - наказав Ганс  - не в підлогу. Auf mich!

хлопець підняв голову, Його обличчя почервоніло від пролитих сльоз, що робило його ще виразніше беззахисним. Губи підтисхалися й тремтіли. А над ним нависло обличчя ката - чисте, аристократичне, з тонкими, безкровними губами. Ганс дивився на нього з лінивою цікавістю, ніби розпакувував новий подарунок.  

- ти думаєш що ти людина? 1178 ? - Шнітке почав розмазувати кровь ще сильніше по скроні та щоках рудого. -Nein, ти лише брудна потвора якій пощастило опинитися  тут, а не в газовій камері. Він різко штовхнув його назад на підлогу 
- а тепер прибери це нормально! Гаркнув Шнітке на весь кабінет.
Окріп ще не встиг повністю охолонути на підлозі. Юрко почав витирати калюжу краєм свого рукава який вже був мокрий на крізь, відчуваючи, як Ганс зверху спостерігає смакуючи це повне приниження. Коли хлопець потягнувся за металевим горятком, чобіт німця раптом притиснув його його пальці до дощок. Не сильно, але достатньо, Щоб Юрко не зміг поворухнути рукою. 

- Завтра прийдеш знову - спокійно сказав чоловік. У його голосі прорізалася липка, гидка нота, від якої в середині юнака все всередині вкрилося кригою страху. 
- Геть! 

тяжка підошва чобіт відпустила пальці,  Юрко вискочив з кабінету, навіть не пам'ятаючи як зачинив за собою двері. Лише опинившись у темному коридорі, він дозволив нарешті текти сльозам вільно.

• (Rostrot - іржаво рудий) ( NEIN - ні) •