Віднайти під обстрілом

Все почалося о четвертій ранку. Тишу розірвав різкий, нелюдський свист, а за мить - оглушливий вибух, від якого здригнулася земля. Батько, хоч і не був військовим, зреагував миттєво. Він накрив матір собою і щосили закричав у сусідню кімнату: 

- Лягайте! Юрку прикрий Ліну! Швидко!
 Дівчинка заціпеніла від жаху. Її очі розширилися, а з горла вирвався лише хрипкий плач. Брат різко повалив сестру на підлогу, накриваючи своїм тілом. Наступної миті скло у вікнах розлетілося на тисячі гострих уламків, які дощем посипалися додолу, поранивши Ліну. Батьки за лічені секунди доповзли до дітей. Батько схопив сина за плече, його голос був чітким і суворим: 
- Юро, треба вшиватися. Бери Ліну за руку і бежіть до чорного виходу. Не зупиняйтеся. Ми з матір'ю за вами! 
Юрка трусило, у горлі стояв залізний ком, але він розумів: "зараз або ніколи" хлопець силоміць підвів сестру, яка від страху не могла поворухнутися, і потягнув за собою. Пробігаючи повз старенький комод, він схопив фото - їхній останній спільний спогад.  Юрко вже вискочив на поріг і обернувся, щоб гукнути батьків, аби ті поквапилися.. 
Але слова застрягли в легенях. Снаряд влучив прямо в серце будинкую. Вибухова хвиля підняла дітей у повітря і відкинула на кілька метрів у сад. Світ навколо перетворився на вогняне пекло. Юрко підвівся, важко дихаючи крізь пил і дим. Будинку більше не було. Мати навіть не встигла закричати.
Він сидів на землі, весь у синцях та попелі, дивлячить на те, що щойно було його життям. Ліна рвалася назад, кричала, намагалася бігти в полум'я, щоб урятувати батьків, але хлопчина тримав її мертвою хваткою.  По йогощоках текли сльози, змішуючись із брудом. Навколо панував хаус: тріщало деревяо, кричали сусіди, десь далеко лунали черги пострілів. 
Раптом крізь дим прорвалася вантажівка. За кермом був Дмитро, давній друг сім'ї. Він загальмував і вигукнув: 
- Швидше! Сідайте в кувоз! 

Юрко підхопив Ліну, допоміг їй залізти всередину. Дівчинка вчепилася в його кофтину, благаючи не залишати її.

- Чшш, я зараз теж залізу - прошепотів він, намагаючи підтянутися на борту.

Але в цей момент із-за рогу з'явилися солдати в сірій формі. Вони відкрили вогонь по машині. Дмитро рятуючи тих, хто вже був у кузові, різко рвонув з місця. Юрко не втриримався і впав на дорогу 
-Ліно!- крикнув він, але вантажівка вже зникла в диму.

кругом був сніг, хлопець хотів підвестися, побігти слідом, але відчув сильний удар приладом по потилиці. Світ миттєво згас.

Йому наснився гарний сад. Там стояли його батьки - світлі, наче силуети з чистого проміння. Мама щось говорила, але Юрко не чув слів. Він хотів дотягнутися до них рукою, проте не міг: ноги тримали кайдани, що росли прямо з землі. Тоді він нарешті почув слова матері: 
- ттобі ще рано до нас, дитя моє..

Він прийшов до тями лише за кілька годин. Навколо було темно і нестерпно тісно. Смерділо гниллю, сирою землею та відчаєм. Це був товарний вагон. Поруч, притиснуті один до одного, сиділи такі ж, як він - люди, у яких скоро заберуть імена, волю, честь, життя. Поїзд здригнувся і рушив, везучи їх у невідомість.