Розділ 1

У цих краях кажуть, що серця зустрічаються у зміїний день. Саме з цієї причини Тарен втекла з рідного села щойно впоралася з роботою. Я збрешу вам, якщо скажу, що її метою було одруження. Їй швидше хотілося захоплюючої романтичної пригоди, а ймовірність, серед неотесаної мужичі, зустріти коханого, невблаганно, стреміла до нуля. Хоча чи їй скаржитися. За веселою і життєрадісною дівчинкою з бронзовими кучерями бігав навіть син поміщика. І вона відповіла б йому у взаємністю, якби батько, йдучи на фронт, не заборонив. Він сказав так: "Ти зможеш піти заміж за когось вище себе статусом, тільки коли свині навчаться літати".

Тарен підминала бідненьку сіру сукню, деручись по слизькому камінню. Зі зростом, трохи більше півтора метри, тут можна легко сховатися і, далеко від тих, кого вона називала друзями, розкласти карти. Скажімо так, подібні заняття вважалися тут дитячими забавками. І, у свої сімнадцять років, коли однолітки вже заводили дітей, займатися ворожінням на судженого — дурість.

Проте, лише ці «ігри» врятували від вогню війни. Вона ще не бачила чорної кіптяви над рідним селом і навіть не чула криків місцевих жителів. Імпонегійці зайшли тихо, тільки з мушкетами та мечами, щоб гуркотом важкої техніки не привернути увагу військових.

Тут ходять різні історії про те, які жахливі речі творять імпонегійці та їхні союзники. Місцеві газети, раз у раз, друкували статті про те, як палять села, ґвалтують жінок, вбивають чоловіків і беруть у полон дітей. Їхній король старий гном Ніпут, здається, уявив себе імператором, коли почав захоплювати землі, та вік імперій давно пройшов. Його марні атаки знищують простих жителів, та армія Екліпсо, гордо протистоїть загарбникам.

Проте простих мешканців спокійних регіонів більше турбували запроваджений нині податок на армію та тисячі життів солдатів. Тепер військова служба обов'язкова, як для дворян, так і для простих смертних.

А влада шукала позитивні сторони і гордо транслювала їх на всю невелику країну. Дві держави Мела та Пеза об'єдналися для боротьби із спільним ворогом.

Мела, темна сторона, яка колись була могутньою імперією, давно втратила майже всі території, проте не втратила гордості та духу. Тисячі років холоднокровні та сильні вампіри стоять тут при владі, війна була їхньою стихією завжди, від первісних часів і до сьогодення. Скажімо так: кожен чоловік темряви — воїн. З дитинства їх навчають дисципліні, порядку та, звичайно, тримати в руках зброю. Ця сторона століттями жила у вічній загарбницькій війні, лякаючи собою третину світу.

Але настав інший час, час політики та милосердя, який змусив найсильніших воїнів скласти зброю та взяти в руки перо, щоб підписати пакт про ненапад. Це був пакт з другою стороною, Пезою. Світлі ельфи тут рідко йшли в бій але колись, років з тисячу тому, їм довелося відстоювати свою честь із зброєю в руках якраз проти Мели, тоді вони були сателітом великої імперії. Проте, гарні політики і дипломати, змогли довести свою незалежність і змусили темну сторону відступити. Зараз вони розвивають мирні технології і знов відмовляються вступати в бій, не вводячи на своїх землях навіть податок на армію. Всі ельфи, що зараз на війні пішли виключно за власною волею, не ведеться пропаганда і не проводиться призов.

Колись між ними йшла боротьба, але з приходом зовнішнього ворога обом правителям вистачило духу об'єднатися. І Пеза запропонували свої території в обмін на захист обох країн. Так виник маленький, але сильний союз Екліпсо, сформувався двопалатний парламент і з'явився виборчий голова, чиє покликання слідкувати за рівновагою світла та темряви при владі.

Зараз карта і герб цієї країни виглядали як сонячне коло в обіймах темного місяця. З «вогненними язиками» на півдні, територіями, які вони зайняли під час наступу.

Віладзо — маленьке село на північному заході. Втім, не запам'ятовуйте, ця назва вам не знадобиться. Батьківщина Тарен вже зруйнована. Щойно сюди прийшла війна. Прийшла вона не далі як півгодини тому. Над квітучими ще вранці садами та будиночками із солом'яними дахами стояла чорна кіптява. І союзники, здається, навіть не знають, що відкрито другий фронт.

А за спиною нашої героїні, яка не розуміла ще звідки дим, почулися тихі кроки та гавкіт собак.

— Ви нічого не отримаєте! — кричав маленький чоловічок, якого двоє статних вояків, у сірій військовій формі, вели під руки.

Тарен впізнала старого, це був Форгі із сусіднього села срібних лепреконів, де, за робочим обов'язком, їй доводилося бувати із завидною періодичністю.

Дівчина накинула капюшон плаща на пишне, мідного кольору, волосся і притислася між камінням, сподіваючись, що її не помітять.

Почулися постріли, а слідом голос маленького чоловічка. Він закричав і звалився на землю. Спалахнув старий сухий кущ. Тонкий голосок чоловіка затих.

— Поряд. — грубо командував військовий.

Знову кроки, гавкіт собак і все навколо стихло. Не співали птахи і, здавалося, кожен звір боявся зайвим звуком накликати лихо. Лепрекон вже мертвий, принаймні такий висновок зробили військові, йдучи своїми слідами. Кровоточить рана в грудях і тіло його охоплено полум'ям — страшне видовище, особливо для юної дівчини. Втім, вона вже знала що таке смерть і як вона виглядає, а також точно знала, що вогник душі ще жевріє, в ослаблому тілі.

Тарен накинула на нещасного лепрекона свій плащ, намагаючись загасити вогонь:

— Спокійно, Форгі, я вам допоможу. — її голос звучав стривожено, але лагідно.

— Не допоможеш. — лепрекон раптом міцно схопив дівчину за руку і вклав у неї невеликий кинджал. А потім зробив свій останній вдих і тяжко прохрипів, — Тарен, навіть не думай повертатися в село. Біжи до військових.

Форгі востаннє закрив очі, залишаючи злякану дівчину наодинці з собою. На її очах так і не заблищали сльози, Тар спокійно укутала бездиханне тіло і, з важким серцем, сіла поряд, розглядаючи дивний подарунок. Це був мізерикорд, тонкий, з незвичним трикутним лезом, колючий кинджал, кругла рукоять якого, обмотана щільною сірою ниткою. Таку зброю ще називали «кинджал милосердя», він проходить крізь щілини лат і тонкі кольчужні переплетіння, звільняючи ворога від смерті в муках.