Розділ 6. Хроніка одного вбивства.

Наступного дня після обстеження Елеонора почувалася так, ніби її заживо замурували у скляний кокон. Світ навколо став глухим і далеким, а візит лікаря Белфорда залишив по собі стійкий, нудотний запах хлороформу та липке відчуття повної безпорадності. Мати наполягла, щоб Нора провела день у ліжку, "відновлюючи нерви" перед черговим світським раутом. Для графині Арабелли дочка була цінним активом, який потрібно було підтримувати в ідеальному товарному стані.

Але ранок приніс із собою тишу, яка була набагато страшнішою за будь-які лікарські вироки. Ця тиша була густою, набряклою від таємниць, що ховалися за дверима кабінетів.

За сніданком батьки поводилися незвично. Зазвичай їдальня була місцем обговорення планів на день, але сьогодні граф Генрі занадто зосереджено, навіть нервово, вивчав фінансові звіти, хоча зазвичай робив це у своєму кабінеті. А матір... матір надто голосно, майже виклично обговорювала нову колекцію капелюшків у кравця на Бонд-стріт, ніби намагаючись заповнити порожнечу кімнати звуками свого голосу.

Елеонора помітила головне: свіжу газету, яку зазвичай клали ліворуч від її прибору, сьогодні чомусь "забули" на столику в передпокої. Батьки уникали її погляду, і це було гірше за будь-який докір.

Щойно важкий екіпаж батька рушив до міністерства, а матір, пославшись на мігрень, піднялася до себе, Елеонора вислизнула у вестибюль. Її кроки, приглушені м'яким ворсом килимів, здавалися їй самій неймовірно гучними. Серце калатало десь у горлі. Вона відчувала себе злочинницею у власному домі.

Після недовгих пошуків вона знайшла згорнутий випуск "The Morning Chronicle". Газета була недбало прихована під стосом рекламних буклетів та запрошень на благодійні вечори. Пальці Нори тремтіли, коли вона розгортала аркуш. Папір шелестів, мов сухе листя, і цей звук здавався їй гучнішим за грім.

Її очі миттєво вихопили заголовок у розділі міської хроніки. Світ навколо хитнувся.

ВБИВСТВО В ІСТ-ЕНДІ: ТІЛО ВІКОНТА ЕШФОРДА НА СКЛАДАХ

Сьогодні на світанку в закинутому складі портового району знайдено тіло віконта Ешфорда. Загиблий лежав на шаховій чорно-білій плитці під цегляною стіною, прикрашеною графіті у формі пташиного крила. Свідки – нічні вартові сусідніх доків – повідомляли про монотонний, ритмічний металевий скрип, що тривалий час лунав із будівлі, нагадуючи іржавий флюгер.

Поліція зазначає, що цінні речі, включаючи золотий годинник, не були викрадені. На закривавленій підлозі виявлено срібну запонку у формі вовчої голови з рубіновими очима. Фінальною деталлю, що приголомшила слідство своєю зухвалістю, стала свіжа блакитна незабудка, знайдена в петлиці фрака вбитого.

Нора стиснула край газети так міцно, що папір із хрускотом порвався. Тепер усе зійшлося в одну жахливу картину. Її сон не був просто витвором хворої уяви – він був точним до останньої тріщини на старій цеглі. Скрип, шахівниця, вовк... і незабудка.

Незабудка, яку вона вчора знайшла у кишені власного плаща, тепер пахла не весною, а смертю. Це було попередження. Кривавий підпис того, хто вважав її своєю власністю. Повідомлення було гранично ясним: кожен, хто посміє виявити до неї хоч краплю уваги, хто спробує наблизитися чи зацікавити її – помре. Віконт Ешфорд, який нещодавно на балу присягався їй у вірності, червоніючи під її поглядом. Тепер лежав на брудній плитці зі скляними очима.

Вона ледь встигла повернути газету на місце і добігти до своєї кімнати, перш ніж ноги перестали її слухати. Нора впала на ліжко, зарившись обличчям у подушки.

На неї нахлинули роз’їдливі, отруйні думки. Що їй робити із залицяннями маркіза Керінгтона? Він був втіленням сили та влади, але чи врятує його це від безтілесної тіні, що ходить за нею слідом? А раптом Керінгтон – наступна жертва? Чи, можливо... він і є тим, хто тримає ніж?

Вона намагалася аналізувати, шукати логіку, але страх був сильнішим. Якщо її сни – це вікна у майбутнє, то вона щойно побачила початок кінця свого звичного світу. З цими важкими думками, виснажена власною безпорадністю, вона нарешті поринула у забуття, яке навряд чи можна було назвати спокійним сном.