СрІбна Нитка МІж Скелями

100. БЕЗ СНУ

БЕЗ СНУ

Я бісуюсь без сну,
І б'ю руки-весну
Об всі стінки скляної темряви.

Я вгвинтила в одну
Свою думку дурну
У її землянисту матерію.

І ці грудки землі,
Наче ті комарі,
І під нігтями жалять й під скронями.

Білих плям моїх вічно сліпі маляри,
Я ловлю їх під ними долонями.

А вони все свистять,
А вони ще не сплять,
Хоча третю проплакав годинник.

Усі стрілки вузлом покрутились назад,
Й наче нитка десь тенькнули в тінях.

Тіні до одної на ланцюгах,
Бігають колами в дивних кругах,
Лапи стирають собачі до крові мов,
Пахне залізом і сталлю і оловом.

Гавкіт і регіт, і сипляться стіни,
Просом, ячменем, не зібраним сином.

Падають на підлогу тузами червоними,
Тузами червивими, лисими чорними.

Гіркими на смак, щоби так цілуватись,
То, може, досить без сну біснуватись?...

(Квітка Лісовська)

Подобається

#1119 в Різне
#167 в Поезія
#490 в Містика/Жахи

Відредаговано: 20.09.2026