СрІбна Нитка МІж Скелями

99.ЛЕГЕНІ

ЛЕГЕНІ

Я змішала в однім казані
Сім морів і ще сім океанів,
Все приправила кропом міцним
І із крові вмить вилила камінь.

Я дістала його з варив тих,
Мов молюска червоно-багряного,
Що був мов із волокон тугих,
Перекручений круглими гранями.

Він пищав, він пихтів, як пацюк,
Шабуршав невагомими клешнями,
Пульсував десь на дні моїх рук,
Всіма мовами нам нетутешніми.

Він пах хмарами, сіллю і сіном,
Що вдихають востаннє по осені.
Він легкий був, як край неба синій,
І пожалений газами-осами.

Він холодний був, ніби на смак,
І його так хотілося пити,
Як, сідаючи в келихи-мак,
Джмелі п'ють із квіток кисіль дикий.

Він слизький був. Він вилився в мене,
Так, як у вірші вливають чорнила.
Так у мене з'явились легені.
Я сама їх вдихнула й зварила.

(Квітка Лісовська)

Квітка Лісовська

Подобається

#289 в Різне
#15 в Поезія
#102 в Містика/Жахи

Відредаговано: 20.09.2026