СрІбна Нитка МІж Скелями

98. ГРИМ

ГРИМ

Моя посмішка — грим,
а мій голос — це грім.
Я ковтнула його своїм горлом густим,
як шматок гладко-синьої,
мутної гальки,
що ховається десь у махерових складках
тих мигдалин моїх, що не завжди — мигдаль.
Я не знаю, навіщо і хто їх ховав.

У мені ті коричневі скреготи-краплі,
мої зуби для них — білі вовняні грати,
що скриплять білим шумом і блокнотами білими.
Для них небо гортані вмить стало клітиною.

Все клітинки, клітинки. Все небо — в квадратах,
і хихочуть сторінки піском злої хати,
що пропахла насінням незірваних соняхів,
і росою, й олією рук усіх згорнутих.

Що з трикутників з меду вмить стали цеглинами,
як з ведмедів небесних ми стали знов глиною?
Й власний голос залив глодки нам жиром риб'ячим.
Ми тікали від злив, від дощів,
чи від себе, чи...

Від дзеркал, де курити сів пил?

Так це він так сказав.
Моя посмішка — грим.

(Квітка Лісовська)

Квітка Лісовська

Подобається

#288 в Різне
#15 в Поезія
#100 в Містика/Жахи

У тексті є: вірші на різну тематику, вірші про силу людей, від долі не втечеш

Відредаговано: 20.09.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись