СрІбна Нитка МІж Скелями

94. КОШМАРИ

КОШМАРИ

У склянці груші, листя, череп.
Ця склянка — замок із паперу.
Нечинений моїм лахміттям:
сміття, волосся, вірші, вітер.

Трикутні грані — скло прозоре,
і груші варяться в окропі,
приправлені горами і горем,
й зірками всіх моїх польотів.

Шумлять польоти у стакані,
вони бо — вариво бентежне,
вони бо — море в океані,
лиш двох півкуль, що мають межі.

Півкулі ті — лише горіхи,
погнилі персики не більше,
у склянці виросли на втіху,
усім незрозумілим віршем.

Запахли маком і землею,
запахли гниллю восени,
й спустилися в горлянку темну
шматками ночі страшні сни.

Павичилися павуками,
крутились, наче бумеранг,
десь між повіками — горбами,
в моих заплющених очах.

І в'язли там у їх болоті,
і ляпали ніж комишів —
думок слизьких і вічно мокрих,
що горіли в крилах пацюків.

І пахла мороком і пріллю,
тих пацюківська листка шерсть.
Вкриваються зіниці цвіллю,
думки сплавляються мов жерсть.

І виступають павутинням
на шкірі-сцені краплі поту,
і падають льняним насінням
мені в розтуленого рота.

Мене штовхнули лапи гострі,
так, як штовхали б два удави.
Ось саме так приходять в гості
у мою склянку всі кошмари.

(Квітка Лісовська)

Подобається

#1122 в Різне
#167 в Поезія
#492 в Містика/Жахи

Відредаговано: 20.09.2026