Останнє протистояння

Вони не встигли відійти далеко. Коли сонце піднялося у зеніт, небо над каньйоном розітнула велична тінь.

Не один і не три ґрифони. З хмар повільно спускався флагманський літаючий корабель Небесного Царства — сяючий золотом і білим мармуром «Скайгард-1». На його носі стояв сам Король Аурон у бойових обладунках, оточений десятками Срібних Клинків.

Корабель завис над скелями, і Король ступив на повітряну платформу, опускаючись до вигнанців.

— Досить цієї ганьби, Аероне, — пролунав важкий, володарський голос Аурона. — Ти бігаєш по бруду з напівкровкою, мов безпритульний. Завтра вся імперія дізнається про твій сором.

Аерон вийшов уперед, рішуче закриваючи собою Еліану:

— Єдина ганьба тут — це твоя сліпа гординя, батьку! Ти називаєш це чистотою крові, але створив серця з криги й каменю!

— Ця дитина — аномалія! Вона знищить баланс магії! — гримнув Аурон і заніс руку для наказу варті. — Схопити її!

— Ні! — Еліана зробила крок з-за спини Аерона, піднімаючи обличчя до Короля.

Вона поклала обидві долоні на свій живіт і відкрила своє серце. Вона більше не приховувала магію, не намагалася її приглушити.

Зоряна сила Небес, земна мудрість Ельфійського Лісу та пристрасне, незламне тепло Людської Крові вирвалися назовні сяючим променем. Світло розлилося каньйоном, забарвлюючи скелі в золотисто-зелені та срібні кольори. По сухих скелях на очах у враженої варти почали розпускатися білі небесні квіти, які раніше росли лише в садах Скайгарду.

Астральний Вівтар Небес забринів навіть на відстані — дитина всередині Еліани не руйнувала баланс, вона створювала новий. Вона поєднувала розділені віками світи.

Король Аурон завмер. Його суворе обличчя здригнулося. Він бачив пророцтва, але ніколи не вірив, що три абсолютно різні сили можуть жити в абсолютній гармонії.

— Вона не пляма на вашому роду, — тихо, але виразно мовила Еліана, дивлячись Королю прямо в очі. — Вона — міст між нами всіма.