Пастка Темних Найманців

Минув тиждень. Вони просувалися далі на південь Диких Земель, уникаючи відкритих шляхів. Тіло Еліани після магічного єднання зміцніло, а округлий живіт уже важко було приховати під складками плаща.

Попереду з'явилося Прикордонне Містечко — брудне, гамірне поселення, де жили торговці, контрабандисти та вигнанці з усіх куточків континенту. Скайгард сюди не сягав, але тут панував лише один закон — закон золота.

— Нам потрібні харчі та чиста вода, — мовив Аерон, натягаючи капюшон глибоко на обличчя, аби приховати срібне волосся та загострені вуха. — Я швидко все куплю, і ми підемо.

— Будь обережний, — тиснула його руку Еліана. — Тут надто багато чужих очей.

Вони зайшли до лавки старого торговця-гнома, який міняв лісові трави на сушене м'ясо та ковдри. Поки Еліана вибирала цілющі корінці, Аерон витяг із кишені один із кришталевих ґудзиків свого небесного кафтану, аби розплатитися.

Очі гнома спалахнули жадібністю. Він одразу впізнав дорогоцінне небесне скло.

— Багата плата за просту їжу, мандрівнику, — прохрипів гном, ховаючи кришталь у кишеню і непомітно натискаючи педаль під стійкою.

Уже за п'ять хвилин, коли закохані виходили на вузьку вуличку між дерев'яними будинками, шлях їм перетнули п'ять кремезних постатей у темних шкіряних обладунках. Це були темні ельфи-найманці — мисливці за головами, які виконували найбруднішу роботу за золото.

— Дивись-но, хлопці, — просичав ватажок, витягаючи дві криві шаблі. — Нагорода від Короля Скайгарду за голову принца-зрадника та його живий трофей виявилася правда. Гном добре заробив сьогодні.

Аерон миттєво закрив Еліану за собою, оголюючи меч.

— Еліано, біжи до східних воріт! — закричав він.

— Я не залишу тебе! — вигукнула вона.

— Біжи! Я наздожену!

Але втекди було нікуди. Ззаду провулок перекрили ще двоє найманців із важкими арбалетами, націленими прямо в груди Еліани.

Пастка зачинилася.