Глава 25 Повернення.

Аріна

Почалось навчання в університеті. Олеся нарешті почала виходити у люди й ми часто гуляли з нею і її сином. Я раділа за них, як ніхто. Вони були по-справжньому щасливі й це було чудово.
Я тренувалася, проводила час з друзями та дуже сумувала за Алеком.

Я не могла більше приховувати своїх почуттів до нього й одного дня пішла до батька і мами.
-Мамо, тату я більше так не можу. – сказала я чесно.
-Що сталось, доню? – запитали вони.
-Тату, я хочу бути з ним. Я хочу, щоб ми були разом. І мені байдуже на Влада і на його команду! Я буду боротись з ними заради нього! – говорила я серйозно.
Батько усміхнувся і подивився на маму.
-Доню, ти запізнилась. – сказала мама.
Я подивилась на неї дуже здивовано і не могла зрозуміти, що відбувається.
Мама усміхнулась.
-Що трапилось??? – запитала я стурбовано, адже думала, що з Алеком знову щось трапилось.
Я думала, що Влад таки знайшов його і вже поранив, а то й вбив!

Моє серце пропустило кілька ударів і я почула, як зрадницькі сльози почали капати з очей.
Я стояла і не могла зрозуміти, що відбувається.
Ті секунди були вічністю.
А потім тихо запитала:
-Де Алек?
Мама з татом переглянулись і усміхнулись.
І я раптом почула, як хтось закрив мені обережно очі й тихим, таким рідним голосом, сказав на вухо:
-Я тут.
Я доторкнулась до таких знайомих, сильних рук і обернулась до нього.

Переді мною стояв він, Алек Сілвер.
Я не бачила його понад два місяців і він дуже змінився.
Алек стояв поруч зі мною і я відчула себе шістнадцятирічною дівчинкою, наївною, маленькою і такою слабкою.

А він був сильним, мужнім, небезпечним.
Але різниця була у тому, що він був мій цього разу і я це бачила в очах.
Звісно вони були злі, небезпечні та такі пронизливі, але зараз у них була ще мудрість, відвага і шалене кохання до мене.

Я усміхнулась і накинулись на нього.
Я не могла стримувати себе. Мені так хотілось його відчути.

Він зловив мене на руки й усміхнувся.
Я почала обіймати його і цілувати.
-Ти тут, ти поруч. -говорила я.
Алек усміхався і відповідав:
-І тепер я нікуди не дінусь.
Я відхилилась від нього і здивовано дивилась по черзі то на нього, то на батьків.
Тато з мамою лише позитивно головою хитали.
-Як це? -запитала я.
-Я знайшов вбивцю Роя. -сказав Алек. -Твоєму татові залишилось лише показати відео, матеріали й решту всього Владу і рибка в сітці.
Я здивовано дивилась на батьків.
-Це правда? – запитала я.
-Так доню, Алек все дізнався і щобільше, навіть зловив його. – сказав тато.
Я обернулась до Алека й усміхнулась:
-Ти не обманув.
-Ніколи. – сказав він.
-Ну, що, можна я її вже заберу? – запитав він точно не у мене.
-Давай, а то бачу вам обом не терпиться. – сказав тато посміхаючись.
-Куди? – запитала я.
Але ніхто не відповів.
Алек взяв мене за руку, ми вийшли разом з будинку, сіли у сіре, спортивне авто і поїхали геть.
-Куди ми їдемо? -запитала я в Алека.
Він подивився на мене, поклав руку на мою й усміхнувся.
-Ти мені довіряєш? -запитав він.
-Звісно. – без сумніву сказала я.
Алек усміхнувся і промовчав.

А я знала, що це був лише почав нашої історії й нарешті, після всіх випробувань, ми зможемо бути разом.
Нарешті я зможу бачити його щодня, цілувати та обіймати.
Що я і збиралась робити.
Алек під’їхав до високої багатоповерхівки, вийшов з авто і відкрив мені пасажирські двері.
Я подала йому руку й усміхнулась.
Я підійняла очі й впізнала це місце.

Це був той будинок, де була квартира Алека.
Останнього разу я тут була тоді, перед тим, як в Алека стріляли. І закінчилось все, м'яко кажучи, не дуже. Він був у комі півтора місяця, а потім розлука наша більше ніж у пів року.
-Що ми тут робимо? – запитала я.
Алек усміхнувся і взяв мене за руку.
-Ходімо. – сказав він.
Від повів мене у під'їзд, ми підійнялись на останній поверх та зайшли у красиву квартиру.
І я застигла.
Вже були сутінки й через вікна сонце красиво сідало за обрій. І це сяйво було єдиним джерелом світла у квартирі.
Але вразив мене не вигляд з вікна, не сяйво, а те, що було у самій вітальні.
З самих дверей вела невелика доріжка, котра була викладена свічками і я усміхалась, адже це було так романтично.
Я зняла взуття та пішла по доріжці.
Алек йшов за мною.
Я пройшла далі й побачила стіл, котрий був накритий на дві особи.
Я усміхнулась.
На фоні почала грати прекрасна музика і я відчула, що це початок чогось нового у наших стосунках, чогось, що я хотіла і чогось, що так гріло душу.
Алек відсунув мені крісло та запропонував сісти.
Я сіла. Він обійшов стіл та сів навпроти.
Алек налив нам шампанського й усміхнувся.
-Що ми святкуємо? – запитала я.
-Початок. -сказав він. -Початок нас.
Я усміхнулась і зашарілась.

-Я хочу, щоб ти жила зі мною, адже перед тим, як ти вийдеш за мене я хочу, щоб ти була на всі сто відсотків у мені впевнена. – сказав він.
Я дивилась на Алека дуже здивовано.
-Ти хочеш, щоб ми зробили все правильно? – запитала я.
Алек усміхнувся.
-Так. Я не хочу спішити. Я хочу, щоб ти знала все про мене. – сказав він.
-Але я і так багато знаю. -сказала я.-Не забувай, я тебе знаю майже все своє життя.
-Так, але друзів моїх ти не знаєш, а я хотів би, щоб ви познайомились. Коли ти була в Іспанії, вони дали нам час особистий, але зараз все змінилось. – сказав він. -Також моя «робота» не набагато відрізняється від твоєї, але я хочу, щоб ти побувала і там.
Сказав Алек і відпив трохи шампанського.
-І ще я хочу знати більше про тебе. Дрібнички, котрі дівчата люблять, музику, яку ти слухаєш, фільми, які любиш, все, все, все. Я хочу бути частиною твого життя. – сказав він.

А я настільки була вражена цим, що встала з-за столу, підійшла до нього, сіла йому на руки, взяла його обличчя у свої долоні й сказала:
-Ти казав, що я твій ангел, але ангелом у нас виявився ти.
Алек посміхнувся.
-Ні, я як чорт, злий, недобрий, ненависний. – сказав він. -А ти мій Ангел. Витягнула мене з пекла.
-І хочу створити з тобою рай. – доповнила я.
-Я вже там. – сказав він.
Я поглянула у світло сірі очі, котрі кохала до нестями й поцілувала його.
Але цей поцілунок був зовсім не таким, як раніше.
Я цілувала Алека і віддавала йому всю себе, як тоді у шістнадцять.

Я знала, що цього разу він точно мене не підведе, адже цього разу ми пережили разом так багато.
Алек цілував мене у відповідь і говорив, що кохає. А я вірила і це було найкраще почуття на землі.
З того вечора, я почала жити в Алека.
Як це було пояснити Владу, ми не знали, але з ним у той час відбувались якісь дивні речі, він зустрів дівчину, котра вже за кілька днів була йому, як рідна.
А потім виявилось, що вона була родичкою Алексеєва. І це було дуже погано.
Влад ходив сам не свій.

Звісно він вбив вбивцю Роя, помстився за друга, але на мене уваги не звертав.
Він взагалі не розумів, який день, час і що робив у житті.
Влад цілий місяць тільки пив, їв і сидів у кабінеті.
Дивний він був. Але це вже зовсім інша історія.
А ми з Алеком за ці тижні стали, як рідні.
Ми ходили разом у кіно, у кафе, у торгові центри.
Алек мовчав і ні слова не казав, коли я тягала його по магазинах і міряла кучу речей. Він мовчав, адже потім ті речі, ввечері, зривав з мене і показував хто тут головний. А я потім знову їх купувала.

Я познайомилась з його друзями, котрі думали, що я проста дівчина.
Але коли я брала у руки зброю, або виходила на ринг і билась з ними, вони змінювали свою думку.
Вони були дуже круті, але і я була не промах.
Всі друзі Алека визнали, що я дуже гідний супротивник і ідеальна пара для Сілвера.

Але коли ми з Алеком вдвох виходили на ринг. Так, ми часто так робили, адже саме я хотіла надерти йому зад. То йому рівних не було.
За ті місяці, що ми не бачились, Алек настільки натренувався, що міг передбачити те, що я буду робити у бою. Я це було просто феноменально.

Я била його в одне місце, а він вже попереджав наступний удар. Я хотіла вдарити рукою, а била ногою, а Алек сміявся і відхилявся, коли потрібно. Це було дуже незвично і так розумно, я не могла повірити, що таке можливо.
-Це все техніки бою, Ангеле. Хлопці мене так натренували, що ти мене не здивуєш нічим. – говорив він.
І звісно ж кожен бій вигравав він. Коли Алеку набридало скакати по рингу зі мною, то він підходив зненацька, брав мене у захват і цілував.

Так всі бої й завершувалися.
Але він ніколи не говорив, що переміг. Він завжди казав, що я перша, а він програє мені, але водночас отримає набагато більше.

І я розуміла про що він. Я програвала бої з ним і програвала у житті, адже він був сильнішим, кращим і дуже розумним.
Але вигравала від цього лише я. Адже Алек Сілвер був мій і нічий інший.
Кожної ночі він лягав зі мною у ліжко і прокидався у моїх обіймах. А більшої нагороди мені не потрібно було.
Все було ідеально.
Влад на мене уваги, як такої, особливо не звертав. Тому я і ловила момент. Він не шукав Алека, не хотів його вбити й це вже було добре.
Влад був зайнятий своїм життям і мені це зіграло на руку.
Адже саме тоді ми з Алеком зрозуміли, що хочемо бути разом завжди.
Але життя життям, щастя, щастям, але роботу ніхто не скасовував.
У Алека появились справи в Іспанії й вони всією сім’єю туди поїхали.
А я поїхала на кілька днів до батьків.
Влад нарешті прийшов у себе і вирішив показати всім свою дівчину, Надін.
Вона була хорошою, милою і ніжною.
Зовсім не такою, як я. Хоча Алек казав, що я ідеальна для нього.

Ми сиділи за столом і обговорювали справи, як виявилось тато вже давно планував поїздку до Іспанії та угоду з Сілверами, а кращого часу для цього, ніж зараз, не знайшов.

І я вирішила вбити двох зайців одним пострілом.
-Тату, я хочу у тебе дещо попросити. – звернулась я до нього.
Тато відклав документи й подивився на мене.
-Слухаю тебе. – сказав він.
-Я хочу вийти заміж за Алека. -сказала я.
Тато дивився на мене великими блакитними очима і я помітила, як посмішка повільно появлялась на його обличчі.
-Це питання не до мене, доню.- сказав він і усміхнувся.
-Я знаю, але хочу знати, чи ви не проти з мамою. – сказала я.
І тут раптом я почула голос ззаду себе.
-Ми не проти. – це була мама.

Вона зайшла ззаду, підійшла до мене й обійняла.
-Ви багато пережили разом і думаю настав час для вас бути щасливими.- сказала вона.
Я обійняла маму.
-Дякую. – сказала я.
-Але ми маємо проблему. – сказав тато.
-Яку? - запитала я.
-Влад. -сказав тато.
-Йому пора дізнатись вже. – сказала я.
-Пора. -відповів тато. -Я йому розповім.
-Гаразд. – сказала я.
Потім у мене подзвонив телефон, я перепросила, подякувала батькам і пішла до себе у кімнату.
-Скучила? – запитав Алек у відеозв’язку.
-Дуже. А ти? – запитала я.
-Звісно. І маю для тебе новину. -сказав він.
-Яку? – запитала я.
-Я все організував так, щоб ви всі приїхали до нас в Іспанію. І тут ми оголосимо про те, що хочемо одружитись. – сказав він.
-Оу, оу, оу, так ти не передумав? – запитала я.
Алек подивився на мене дуже здивовано.
-Я ніколи не передумаю. Основне, щоб ти цього хотіла. – сказав він.
Я усміхнулась.
-Я дуже хочу. -сказала я.
-Тож за кілька днів ти будеш поруч зі мною, і тепер точно ніхто і ніщо нас не розлучить. – сказав він.
-Навіть мій брат. -сказала я.
-Для нього це буде шоком. – сказав Алек.
-Він переживе. – сказала я.

Ми ще кілька хвилин поговорили і я відправилася спати.
Я знала, що наступні кілька днів будуть морально важкими, адже Влад ще той подарунок.
Але я знала, що поруч буде мій Алек і більше нічого мені не потрібно було.

Тому я пакувала речі й готова була летіти до нього.