Глава 37. Шлях до Затопленого Ринку

Сцена 1. Спуск підземними водостоками

Спуск із Південного Перевалу до Низовини вимагав граничної обережності. Макс і Лада обрали не відкриту Торгову дорогу, де все ще могли чатувати розсіяні загони найманців, а давній технічний колектор — мережу важких кам’яних тунелів, зведених для відводу талих вод із гірських схилів.

Тут, під бастіонами Верхнього Міста, повітря пахло сирістю, іржею та сталим мохом. Під ногами постійно шуміли каламутні струмені, що стікали вбік Затопленого Ринку.

— Якщо найманці Магістрату справді вирішили замінувати підземні шлюзи, — мовила Лада, Освітлюючи шлях короткими синіми спалахами на кінчиках пальців, — вони використають залишкові шлакові фугаси. Ті самі, що застосовували на «Смику».

— Саме так, — відповів Макс, рухаючись попереду й зчитуючи Срібною Печаткою магічні коливання в темряві. — Шлаковий вибух не просто зруйнує клапани — він отруїть усю воду в акваторії Чорного Озера на роки вперед. Нижнє Місто втратить останній ресурс для існування.

Лада пришвидшила крок, притискаючи до боку розкладне Грозове Віяло. Її обличчя в тьмяному сяйві здавалося суворим і зосередженим.

— Вони діють як приречені, Максе. Людина, яка втратила все, не думає про наслідки.

— Тому ми зупинимо їх до того, як вони запалять ґніт, — твердо відказав Наглядач.

Сцена 2. Пастка на Затопленому Ринку

Затоплений Ринок зустрічав їх похмурим, лунким відлунням. Це була гігантська підземна печера, колись пристосована під торговельні доки. Зараз половину її території заповнювала темна, майже нерухома вода, у якій віддзеркалювалися бліді вогні тьмяних газових ліхтарів.

На центральному дерев'яному пірсі стояли два великі вантажні баркаси. Найманці Синдикату гарячково завантажували на них масивні чавунні контейнери з необробленою темною рудою.

У центрі цієї метушні стояв Інженер Верес — один із головних механіків Магістрату. У руках він тримав детонаційний дефлектор, від якого до центральних шлюзів греблі тягнулися дві просочені воском Порожнечі жили.

— Швидше! Завантажуйте останній контейнер! — верещав Верес, озираючись на темні склепіння тунелів. — Якщо Наглядач прийде сюди, ми пустимо всю цю воду їм на голови!

— Ти не встигнеш, Вересе, — лунав гучний голос Макса з виступу над пірсом.

Срібне світло Клинка Мовчання вихопило з темряви постать Наглядача. Поруч із ним виросла Лада, на долонях якої вже закрутилися грозові розряди.

Сцена 3. Вирішальний спалах під водою

Найманці на пірсі миттєво вихопили зброю, але атака Наглядача й Грозової Лади була блискавичною.

Лада стрибнула на дерев'яний настил, випускаючи веєрний розряд прямо по вологій підлозі. Вода спрацювала як ідеальний провідник: високовольтний імпульс прошив пів десятка найманців, миттєво знерухомивши їх і вибивши зброю з рук.

Макс збіг по похилій балочці й заблокував Інженера Вереса.

Верес із диким криком спробував натиснути на важіль детонаційного дефлектора, щоб підірвати шлюзи. Проте Наглядач зробив точний, розрахований випад: Клинок Мовчання короткою срібною дугою перетяв детонаційні жили за міліметр від корпусу пристрою.

Срібний резонанс миттєво погасив хімічну реакцію у воскових шнурах.

— Ні! Це неможливо! — заверещав Верес, падаючи на коліна перед розсіченим дефлектором.

— Закон не ламається під натиском страху, — суворо сказав Макс, відкидаючи зламаний пристрій у воду.

Останній баркас із рудою залишався пришвартованим до пірсу. Лада підійшла до контейнерів, опустила долоню на чавунну кришку й за допомогою мікродуги надійно заварила запірний механізм, унеможлививши відкриття або витік отруйної речовини.

Сцена 4. Початок нової ери

Через годину на Затоплений Ринок спустилися перші загони варти Торгової Гільдії на чолі з Майстром Корвіном. Знерухомлених найманців та Інженера Вереса взяли під варту, а контейнери з рудою було вирішено відправити на повну нейтралізацію у глибокі магічні печі Верхнього Міста.

Майстер Корвін підійшов до Макса та Лади, тримаючи в руках два згортки зі старовинними печатками.

— Ви врятували Нижнє Місто від катастрофи, — мовив старійшина з глибокою повагою. — Гільдія та мешканці Низовини цього не забудуть. Віднині Торгові Шляхи вільні від Тіньового Синдикату.

Макс подивився на свій Клинок Мовчання. Лезо знову сяяло чистим, спокійним світлом, а Срібна Печатка на долоні більше не пульсувала тривогою.

— Шлях відновлення буде довгим, Корвіне, — сказав Наглядач. — Але тепер у Західного Перевалу є майбутнє.

Він повернувся до Лади. Вона всміхнулася йому у відповідь, відчуваючи, як спадає важка напруга останніх днів. Разом вони вийшли з підземелля на сонячне світло, де на них чекав оновлений світ, готовий до відродження.

Шановні читачі!

Пригоди тривають! Підтримуйте роман «Срібло на грані темряви»:

Підписуйтесь на сторінку автора (Іліс Вейн) на Booknet!

Ставте лайки під цією главою!

Додавайте роман у свою бібліотеку, щоб першими прочитати продовження!