Глава 33. Південний Перевал та Сліди Каравану

Сцена 1. Снігові кручі та важкий марш

Південний Перевал зустрічав мандрівників лютим, залізистим вітром, що виривався з глибоких міжгірних каньйонів. Тут, на висоті кількох тисяч метрів над рівнем моря, повітря було настільки розрядженим і просоченим давнім магічним холодом, що кожен вдих віддавався в легенях гострим колючим болем.

Макс і Лада рухалися вузькою карнизом, висіченою в суцільному гранітному масиві ще в епоху Першого Закону. Сліди важких залізних коліс каравану Синдикату були чітко помітні на крижаному панцирі дороги: глибокі, викривлені борозни, навколо яких сніг був забарвлений у загрозливий, брудно-фіолетовий колір.

— Вони поспішали, — мовив Наглядач, зупиняючись біля краю прірви й оглядаючи розтрощені дерев'яні рештки одного з допоміжних возиків Синдикату. — Осі зламалися від перевантаження. Вони везуть не просто очищену руду, а зливки первинного шлаку Порожнечі. Це найнебезпечніший концентрат.

Лада нахилилася до зламаного колеса. Вона торкнулася пальцем чорного воскового нальоту, що залишився на деревині. З її пучки миттєво злетіла дрібна синя іскра, випаровуючи отруту.

— Якщо цей шлак потрапить до Центральної Архівації, — мовила дівчина, піднімаючи погляд на Наглядача, — скільки Матриць вони зможуть спаплюжити?

— Усі, що зберігаються в Обертальному Сховищі, — похмуро відповів Макс. — Більше тисячі Печаток полеглих Наглядачів і Опікунів. Якщо просочити їх темною рудою й підключити до Джерела, Синдикат отримає армію бездушних тіней, які виконуватимуть будь-який наказ. І жодне Срібло не зможе зупинити власні дзеркальні копії.

Він перевірив надійність ременя Клинка Мовчання та зробив знак продовжувати рух.

Сонце ховалося за гострі піки, забарвлюючи схили у криваві відтінки. Попереду, на стику двох величезних гірських пасом, вимальовувалися похмурі обриси Застави Срібного Вовка — колишнього прикордонного форпосту Наглядачів, який зараз перетворився на перевалочну базу Синдикату.

Сцена 2. Застава Срібного Вовка

Форпост був врізаний прямо у товщу скелі, закриваючи собою єдиний наскрізний тунель, що веде до плато Верхнього Міста. Величезні базальтові арки застави були укріплені залізними бастіонами, з яких стирчали стволи отруйних важких самострілів.

Макс і Лада причаїлися за засніженим валуном за двісті метрів від зовнішнього периметра.

— Дивись, — прошепотіла Лада, вказуючи на двір форпосту. — Караван зупинився там.

У центрі двору стояли п'ять колосальних броньованих фургонів, запряжених механічними тягачами на паровій і магічній тязі. Навколо них метушилися десятки найманців у важких панцирах із чорного шлаку. Проте увагу Наглядача привернула інша постать.

На верхньому бастіоні, спираючись на масивний дворучний меч із зубчастим лезом, стояв високий воїн у темно-червоному обладунку. Його шолом прикрашали роги з чорного кришталю, а від постаті випромінювалася настільки потужна й важка магічна аура, що сніг навколо нього плавився й стікав гарячою водою.

— Капітан Бран, — тиснучи рукоять меча, процідив Макс. — Колишній Наглядач Шостого Сектора. Один із тих, хто зрадив Присягу під час Великого Розколу й перейшов на бік Синдикату.

— Він знає Закони Срібла? — запитала Лада, відчуваючи, як внутрішній струм починає прискорюватися від небезпеки.

— Він брав участь у їх створенні, — відповів Макс. — Його меч просочений отрутою Порожнечі так само, як і мій очищений Сріблом. Він не просто воїн, він кат, який вміє блокувати магічні канали супротивника з першого удару.

Тим часом на бастіоні Бран віддав наказ:

— Перевірити тиск у резервуарах! Караван вирушає скрізь тунель через годину! Якщо хоч один грам шлаку розлиється — я особисто здеру шкіру з механіків!

Сцена 3. Нічний проникнення та пастка

Чекати далі було неможливо. Якщо караван зайде у підземний тунель, випередити його на вузькій гірській дорозі буде вже неможливо.

— Нам потрібно розділитися, — мовив Макс, дивися Ладі прямо в очі. — Ти підіберешся до механічних тягачів і замкнеш їхні котли живлення своїм Грозовим Зарядом. Без тяги караван не зрушить з місця. Я беру на себе Брана й охорону бастіону.

— Максе, він чекає саме атаки Наглядача, — занепокоєно мовила дівчина. — Це може бути пастка.

— Це і є пастка, — суворо посміхнувся Наглядач. — Але у нас немає іншого вибору. Починаємо, коли перша тінь впаде на західну вежу.

Лада нахилилася, міцно стиснула його рукавичку й рушила вбік, розчиняючись у темряві уздовж скелястого бастіону.

Вона рухалася мов грозовий дух — безшумно, легко перестрибуючи через крижані тріщини. Досягнувши нижнього рівня двору, дівчина прослизнула під брезентовий навіс, де стояли два перші тягачі.

Зблизька магічні котли машин здавалися справжніми монстрами. З їхніх клапанів із шипінням виривався гарячий отруйний пар, а всередині чавунних топкових камер палало фіолетове полум'я темного ефіру.

Лада витягла короткий ніж, пропустила по лезу мікрострум високої напруги й вогнала його точно у центральний розподільчий клапан першого тягача.

Електрична дуга миттєво замкнула внутрішній контур. Котел заверещав, густий сивий пар вибухнув із тріснутої труби, а фіолетовий вогонь у топці згаснув, перетворюючись на купу чорного попелу.

— Гей! Що там із машиною?! — вигукнув вартовий найманець, вибігаючи з-за фургона.

Але Лада не дала йому часу на крик. Вона вискочила з тіні, вдаривши його точковим розрядом у підборіддя, і найманець безпорадно завалився на сніг.

Проте цієї ж секунди над двором застава спалахнув яскравий червоний сигнал.

Сцена 4. Дуель на Заставі Срібного Вовка

з верхнього ярусу лунав гучний, глухий сміх Капітана Брана:

— Я чекав на тебе, Наглядачу! Ти справді думав, що твої диверсії на Чорному Озері залишаться непоміченими?!

Макс вискочив на центральну платформу бастіону. Його Клинок Мовчання сяяв сліпучим срібним світлом, відганяючи темряву.

— Твоя зрада закінчується тут, Бране, — мовив Наглядач, ступаючи на кам'яні плити, вкриті інеєм.