Глава 32. Очищення сріблом та вогнем

Сцена 1. Пекельний обряд

Чорна, важка рідина з флакони здавалася не просто еліксиром, а шматком первинної темряви, що виривався на волю. Запах Мертвої Води миттєво заповнив усю хатину — важкий, гіркувато-залізистий, із виразним присмаком запеченого озону й підземної сіри.

— Готовий? — тихо запитала Лада, підносячи вінчик склянки до обвугленого краю рани під ребрами Наглядача.

Макс не відповів словами. Він лише міцніше стиснув рукоять свого Клинка Мовчання, вгородивши його вістря між мостинами підлоги. Його пальці побеліли від напруги, а очі зафіксувалися на одній точці. Він лише ствердно хитнув головою.

Лада нахилила флакону. Перша крапля густого чорного еліксиру впала прямо на розрив м'язової тканини, де отрута темної руди утворила закопчений шар. Звук був таким, ніби розпечене залізо опустили в крижану воду.

Хатою рознеслося густе сичання, з рани вирвався струмінь смердючого диму. Тіло Макса сіпнулося у важкій судомі, з грудей вирвався глухий крик, але він не випустив з рук зброю.

— Лий усе... Не зупиняйся, Ладо! — прохрипів він.

Лада вилила решту Мертвої Води у глибину рани. Чорна рідина почала розчиняти віск Порожнечі, випалюючи края рани й вступаючи у конфлікт із рештками Срібної Печатки. Внутрішні магічні канали Наглядача спалахнули. Під його шкірою проступили палаючі фіолетово-чорні жили.

— Вона розриває Вузол... — вичавив із себе Наглядач.

— Ні! Ти не згаснеш тут! — Лада приклала свою долоню прямо до палаючої Печатки Наглядача, направляючи чистий Грозовий Заряд у його розпечену систему.

Синьо-біла дуга пройшла крізь їхні пальці. Грозовий імпульс подіяв як каталізатор для відновлення Срібла. Срібне світло хвилею пройшло по венах Макса, витісняючи чорні плями отрути. З рани виплеснувся згортаний згусток шлаку, який одразу випарувався.

Макс зробив глибокий вдих і безсило опустив голову на плече Лади. Рана більше не диміла — її краї почали стягуватися під дією чистого Срібла.

Сцена 2. Розвідка біля кордонів

Минуло дві доби. Снігова буря над Мовчазною Долиною вщухла. Лада стояла на скелястому виступі над каньйоном, тримаючи в руках кварцовий бінокль.

На узліссі, за чотири кілометри від їхньої хатини, з'явилися передові пости Тіньового Синдикату. Найманці зводили заставні вежі, встановлювали акустичні сканнери й випускали в повітря механічних розвідувальних гончаків.

— Вони звужують кільце, — тихо мовила дівчина.

— І роблять це надто швидко, — пролунав позаду знайомий голос.

На край скелі вийшов Макс. На ньому була шкіряна куртка, а через плече висів ремінь меча. У його ході знову з'явилася твердість, а Срібна Печатка на долоні сяяла холодним блиском.

— Срібло зробило свою справу завдяки твоїй вилазці на Чорне Озеро, — Наглядач подивився у бінокль. — Синдикат прагне першим захопити залишки магічних жил Цитаделі. Якщо вони закріпляться тут, Нижнє Місто опиниться в повній ізоляції.

— Що робитимемо? Гончаки знайдуть нас за день-два.

— Ми вдаримо першими по їхній логістиці, — поглянув на неї Наглядач.

Сцена 3. План атаки на Вузол Постачання

Повернувшись до хатини, Макс розклав на столі карту Західного Перевалу.

— Це Караванний Вузол «Смик», — указав він на південний край Чорного Озера. — Сюди з Низовини надходить концентрат темної руди й боєприпаси. Якщо знищимо «Смик», Ринок залишиться без живлення, а сканнери найманців перетворяться на брухт.

— Але його захищають Залізні Жниварі у шлакових панцирах, — зауважила Лада.

— Твій Грозовий Заряд замкне їхні панцирі зсередини, коли я проб'ю зовнішній захист Клинком Мовчання.

Наглядач перевірив кріплення меча:

— Відпочивай кілька годин. Попереду довга ніч.

Сцена 4. Диверсія та удар по магістралі

Нічний мороз скочувався з гірських піків. Вузол «Смик» розташовувався у кам'яному мішку біля Чорного Озера. Над його стінами оберталися вакуумні прожектори.

Макс і Лада причаїлися у розселині за триста метрів від воріт.

— Три кабелі біля центральної вежі подають ефір до захисного периметра, — прошепотів Наглядач. — Я підіберуся впритул і вжену срібні заземлювачі в муфти, а ти подаш Грозовий Заряд по сигналу.

Макс рушив уперед із нелюдською безшумністю, уникаючи променів сканнерів. Досягнувши розподільчої коробки на мурі, він із силою вбив два заземлювачі у чавунний корпус і підняв ліву руку зі сяючою Печаткою.

— ЗАРАЗ! — дав він сигнал.

На скелі Лада розплющила очі й спрямувала енергію в точку мітки:

— ГРОЗОВИЙ ПУЛЬС!

Промінь фіолетового плазмового розряду влучив прямо у срібні заземлювачі. Чавунна коробка вибухнула. По магістралях пробігли дикі дуги, прожектори на вежах згасли, а накопичувачі Синдикату почали детонувати один за одним.

Важкі ворота фортеці розчинилися, і на сніг вирвався загін Залізних Жниварів у шлакових панцирах разом із трьома механічними гончаками.

Сцена 5. Битва біля Караванного Вузла

Механічні гончаки рвонули вперед.

Перший потворний механізм стрибнув на Макса. Наглядач зробив крок убік і розтяв металевий корпус гончака Клинком Мовчання. Срібне лезо з легкістю пробило сталь, і потвора вибухнула.

Другого гончака Лада зустріла кулястим грозовим розрядом у пащу, вивівши з ладу його внутрішні плати. Третього вона відкинула ударом короткого клинка з мікровибухом.

Чотири велетні-Жниварі оточили їх. Командир Жниварів зробив нищівний випад пневматичною пікою в груди Макса. Наглядач відвів вістря плоскою стороною меча, пустивши срібний резонанс по держаку й послабивши шлакову броню найманця.

— Ладо, праве плече! — вигукнув Макс.

Дівчина вдарила грозовою дугою точно в утворену тріщину. Високовольтний розряд пройшов крізь м'язи командира, намагнічений метал панцира стиснувся і зламав йому суглоб.

Решта Жниварів кинулася в атакуючий таран. Бій перетворився на калейдоскоп зі срібних спалахів і грозових блискавок. Макс точково розсікав з'єднання броні найманців, а Лада направляла туди грозові імпульси. За кілька хвилин усі нападники лежали на знебарвленому снігу.