Глава 26. Заставами випаленого шляху

Сцена 1. Мертве кільце на виїзді з міста

Перші промені передсвітального сонця так і не змогли пробитися крізь важке, отруєне сажею небо. Місто залишилося позаду блідим силуетом вимерлих багатоповерхівок, із вентиляційних шахт яких усе ще піднімалися тонкі цівки гнилого диму.

Західна об'їзна траса, що колись з'єднувала промислові райони з обласним центром, перетворилася на цвинтар згорілого транспорту. Обіч дороги стояли покинуті вантажівки, покриті товстим шаром сірої паморозі. На асфальті застигли чорні олійні плями, що випливали з розірваних паливних баків, змішуючись із крижаною водою з мокрих кюветів.

Макс і Лада йшли пішки вздовж бетонного розділювального бар'єра.

Наглядач ніс за спиною не лише Клинок Мовчання, але й щільно пакований тактичний рюкзак із автономним джерелом живлення, запасом магічного воску та картинами Вузлів. Його ліва долоня, схована у цупку шкіряну рукавичку із зрізаними пальцями, періодично поширювала коротке, ледь помітне тепло — Срібна Печатка на шкірі тримала постійний зв'язок із Квартирою №14, яка лишилася за спиною їхнім головним заземлювачем.

Лада йшла поруч, загорнута у свій цупкий сірий плащ із піднятим коміром. Її хода стала інакшою: зникла тіньова обережність, з'явилася тверда, пружна впевненість істоти, яка носить у собі непоборну елементарну силу.

Щоразу, коли її важкі черевики ступали на крижану кірку калюж, лід під ногами не просто тріскався — він миттєво випаровувався із тихим шипінням, залишаючи сухі, обвуглені сліди на асфальті.

— Ми підходимо до Блокпоста №7, — тихо мовила Лада, зупиняючись біля перекинутого рейсового автобуса. Вона прислухалася, злегка схиливши голову. Її зіниці на мить спалахнули знайомим синьо-білим вогнем. — Там немає людей, Максе. Але камери та магічні розтяжки все ще під напругою. Хтось переобладнав цей пункт під пастку.

Макс підійшов до корпусу автобуса й виокремив із темряви силует бетонних блоків, що перегороджували шосе.

Зазвичай на сьомому блокпості чергували спільні патрулі муніципальної варти та дрібних Брокерів з Нижнього Ринку, які контролювали ввіз магічних бальзамів. Зараз усе навколо було німим. На бетонних огорожах висіли розірвані дроти сигналізації, а в кабіні спостереження розбиті шибки засипали підлогу сяючим склом.

— Це робили не Порожники, — мовив Наглядач, роздивляючись характерні пошкодження на залізобетонних блоках. Краї бетону не були розгризені чи вибиті ударами кістяних панкреасів. Вони були акуратно зрізані — так, ніби по них пройшлися гігантським лазерним або магічним різцем. — Це робота Західних Нишпорок, які використовують високочастотні різаки на магічному воску. Вони чистили шлях для когось важливого.

Сцена 2. Мисливці за Печатками

Не встиг Макс закінчити думку, як із обох боків траси — з-за кузовів занедбаних вантажівок — вирвалися тонкі, пронизливі свистки.

Повітря над шосе згусло за лічені секунди. З ровів на дорогу вискочили п'ять постатей у важких, вкритих заклепками плащах із кінського хутра. На обличчях вони мали важкі металеві респіратори, а в руках стискали Дворучні Довгі Різаки — зброю, загартовану в отруйній руді глибоких ярусів.

— Зупинитися! — загримів через підсилювач респіратора головний із нападників. — Вся зброя, віск та артефакти Верхнього Світу переходять до майна Сайгонської Гільдії!

Макс повільно поклав руку на руків'я Клинка Мовчання. Чорний кристал на яблуці меча навіть не спалахнув тривогою — він випромінював лише холодну, зневажливу зверхність.

— Ви запізнилися з поборами, — спокійно сказав Наглядач. — Ворон уже розплатився за свої помилки в Депо. Якщо ви не хочете лягти поруч із ним у цей асфальт, приберіть різаки й відкрийте прохід на Захід.

Ватажок Сайгонців вишкірився за металевою маскою й зробив крок уперед:

— Ворон був дурнем із Нижнього Ринку! А ми — ті, хто купує право на життя у нових Володарів Цитаделі! За голову Наглядача зі Срібною Печаткою нам обіцяно повну недоторканність!

Він замахується своїм масивним різаком. Лезо зброї спалахнуло брудно-жовтим отруйним полум'ям.

Але до того, як загартований метал встиг описати дугу в повітрі, Лада зробила півкроку вбік, перекриваючи плечем Макса.

— Ви занадто багато гучно розмовляєте, — мовила вона.

Дівчина не стала піднімати руки. Вона просто різко розплющила очі.

З її постаті в усі боки вирвалася Сферична Грозова Хвиля. Це був не просто одиночний розряд — це був суцільний купол із синьо-білого електричного вогню радіусом у п'ятнадцять метрів.

Повітря над шосе вибухнуло з оглушливим тріском, схожим на вибух артилерійського снаряда. Важкі металеві респіратори на обличчях Сайгонців миттєво розжарилися до червоного кольору. Нападники навіть не встигли крикнути: їхня отруйна зброя вибухнула в руках від перенапруги, а самі вони були відкинуті на тридцять метрів назад, з гуркотом ударившись об бетонні блоки блокпоста.

Коли електричний купол згас, шосе знову занурилося в тишу. Чотири мисливці за Печатками лежали без тями на потрощеному асфальті, а їхній ватажок судомно намагався совати ногами, повзучи геть і залишаючи за собою чорний слід від згорілого хутряного плаща.

Сцена 3. Допит у руїнах кабіни

Макс повільно підійшов до ватажка Сайгонців і наступив йому важким черевиком на запечену кисть руки, позбавляючи можливості дотягнутися до уламків різака.

Він нахилився і зрушив із обличчя нападника розпечений респіратор. Під ним виявилося обличчя чоловіка років сорока з глибокими шрамами від отрути та почорнілими від магічного воску губами.

— Хто дав вам наказ чекати нас на Блокпості №7? — жорстко запитав Наглядач, злегка висуваючи Клинок Мовчання з ножен. Срібний відблиск леза відбився в переляканих очах мисливця.

— Перевал... — задихаючись і плюючись кіптявою, прохрипів ватажок. — Вони... вони прийшли з Цитаделі три дні тому... Людина у срібно-чорній броні... Він сказав, що якщо Наглядач із дівчиною вийдуть із міста, їх треба зупинити за будь-яку ціну...