Розділ 23

Розділ 23

Анастасія Васнецова

Я ніколи не думала, що підготовка до весілля може настільки нагадувати бойові дії.

Особливо якщо у процес втручаються: одна надто активна бабуся, вагітна Елізабет, Лінда Райкер, яка просила називати її просто мамою, троє чоловіків, які вважають себе геніями організації, і Алекс.

Особливо Алекс.

— Ні.

— Алекс…

— Ні.

Я повільно опустила каталог із весільними тортами.

— Чому?

— Бо це не торт. Це архітектурна споруда.

Неш, який сидів поруч із нами на дивані та як завжди щось жував, одразу підтримав брата.

— Я, до речі, теж боюся цього торта.

— Там просто п’ять ярусів!

— Настю, — серйозно сказав Алекс, — у нього висота як у Неша.

— Це комплімент? — образився той.

— Ні.

Елізабет уже сміялася, тримаючись за живіт.

— Господи…, ви навіть весілля нормально організувати не можете.

— Ми можемо! — обурився Алекс.

У цей момент Томас випадково перекинув на себе каву.

— Не можемо, — важко зітхнув він.

Підготовка перетворилася на суцільний хаос майже одразу. Мама Алекса хотіла класичне дороге весілля. Бабуся — «щоб душевно». Елізабет — «щоб красиво для фото». Неш взагалі пропонував запросити діджея з Лас-Вегаса.

— Навіщо?!

— Для атмосфери.

— Неш, це весілля, а не рейв.

— Одне іншому не заважає.

Алекс у якийсь момент просто мовчки сів поруч зі мною на підлогу серед коробок, каталогів і квітів. Подивився на весь цей хаос. Потім на мене. І серйозно запропонував:

— Може, втечемо й просто тихо розпишемося?

Я фиркнула.

— Пізно. Наші сім’ї вже занадто захопилися. Тай батьки їдуть. І повір, там ідей не менше.

І це була правда. Особливо після того, як бабуся познайомилася з мамою Алекса ближче. Тепер вони були небезпечним союзом. Особливо на зв’язку з моєю мамою.

— Ні, ці серветки не підходять!

— Згодна! І квіти треба світліші!

— А ще музика повинна бути живою!

— І більше їжі!

— Бабусю, там буде їжі на триста людей…

— Мало.

Алекс одного разу просто прошепотів мені на вухо:

— Я їх боюся.

— Я теж.

Найгірше почалося з вибором сукні.

— Я втомився, — простогнав Неш, сидячи в салоні вже третю годину.

— Тебе взагалі ніхто не кликав, — нагадала я.

— Але я моральна підтримка. Як без мене? – театрально приклав долоню до грудей вдаючи що зараз розплачеться.

От актор.

— Ти їв тістечка весь цей час.

— Саме так я й підтримую.

— Як ти взагалі стільки можеш їсти і лишатись таким струнким?

— Не заздри дівчинко. Це такий секретний талант. – Заржав той.

От зараза.

Елізабет крутилася навколо мене з сяючими очима.

— Настю…, ти будеш неймовірна.

Я дивилася на своє відображення й сама не могла повірити. Біла сукня. Тонке мереживо. Відкрита спина. І дивне відчуття всередині. Тепле. Справжнє.

— Для Алекса біде випробуванням дочекатись до вечора, — впевнено заявив Неш.

— Неш! — засміялася я.

— Ні, серйозно. Він коли тебе у бордовій сукні побачив — ледь дихати не перестав. А тут узагалі буде катастрофа.

І, чесно? Я теж так думала.

Алекс Райкер

День весілля настав занадто швидко. З самого ранку будинок гудів. Хтось бігав. Хтось кричав. Хтось шукав квіти.

Неш загубив краватку. Томас шукав Неша. Алекс… нервував. Що було найсмішніше.

— Ти серйозно хвилюєшся? — реготав Неш, поправляючи йому піджак.

— Замовкни. Побачу як ти будеш хвилюватись як надумаєш одружуватись.

— Я вічний холостяк. – Заржав Неш. - Алекс Райкер боїться весілля!

— Я не боюся.

— Тоді чого ти вже десять хвилин дивишся в одну точку?

Алекс важко видихнув.

— Бо якщо зараз щось піде не так — я когось уб’ю.