Розділ 12

Розділ 12

Анастасія Васнецова

Зранку я прокинулася навіть раніше за будильник. Нервувала. І водночас не могла дочекатися реакції колег на своє перевтілення.

Останні вихідні я провела більш ніж продуктивно. Вперше за довгий час вирішила витратити гроші не на чергові курси чи книги з маркетингу, а на себе. І ні, жодних клубів, вечірок чи авантюр. Попри всі вмовляння подруги. Досить. Вже навідпочивалась.

Натомість я влаштувала собі справжній марафон шопінгу.

Спочатку була стилістка, яка мало не схопилася за голову, побачивши мій гардероб із десятка однакових сірих костюмів. Потім кілька годин по магазинах, примірочних і дзеркал. Я навіть не підозрювала, що можу виглядати настільки інакше.

У моїй шафі з'явилися сукні. Багато суконь. Елегантні. Жіночні. Красиві. Ні чим не схожі на мій попередній стиль.

З'явилися нові туфлі, кілька блузок, стильні пальта, прикраси й навіть парфуми, які консультантка назвала «небезпечними для чоловічого населення».

Я тоді лише розсміялася. А зараз, згадуючи її слова, чомусь відчувала дивне хвилювання.

І хоч мій новоспечений залицяльник остаточно зник із радарів я не сумувала. У нього кар'єра, зустрічі, відрядження та, очевидно, відсутність часу на побачення. Про що дуже активно злилась подруга. Адже завжди казала, що ми гарна пара, ще під час нашого спільного навчання. Мені здається, що та більш розчарувалась ніж я сама.

Та й якщо бути чесною... Я сама про нього майже не згадувала.

Зате про Алекса Райкера думала постійно. Я хотіла знову побачити той погляд. Той самий. Обпалюючий. Небезпечний.

Сповнений бажання. Такий який спочатку бачила в клубі. Потім біля поліцейського відділку. І, якщо вже бути відвертою із собою, мені шалено подобалося те, як він на мене дивився. Хотілося ще.

Після душу я швидко почала збиратися.

Одягнула заздалегідь підготовлену сукню-олівець темно-вишневого кольору, яка ідеально лягала по фігурі, підкреслюючи всі потрібні вигини. Спереду вона була досить стриманою. Довжина майже до коліна. Акуратний виріз. Жодної вульгарності.

Та варто було зробити кілька кроків, як розріз збоку відкривав довгі ноги майже до мережива панчіх. Стримано. Але дуже ефектно. Саме те, що потрібно.

Волосся я уклала великими локонами, дозволивши їм вільно спадати на плечі. Легкий макіяж завершив образ.

Покрутившись перед дзеркалом, я залишилася більш ніж задоволеною результатом.

Бабуся уважно обдивилась мене обійшовши по колу, і задоволено покивавши головою побажала успіхів. Здається мені, що вона про щось здогадується. Але поки що мовчить. Та допиту бути. І мені не вкрутитись.

Та поки що, підхопивши сумочку, я попрямувала до таксі.

Щойно я переступила поріг офісу, як зрозуміла — ефект перевершив усі очікування.

Адміністратор на рецепції буквально зависла на кілька секунд.

Охоронець біля турнікетів двічі привітався.

А в ліфті один із менеджерів так старанно намагався не витріщатися, що ледь не натиснув кнопку аварійної зупинки замість потрібного поверху.

І це був лише початок.

Коли я йшла коридорами офісу, погляди буквально переслідували мене.

Чоловіки усміхалися. Деякі відверто милувалися. Дехто навіть наважувався робити компліменти.

— Анастасіє, ви сьогодні просто неймовірно виглядаєте.

— Не впізнав вас.

— Вау...

Я лише ввічливо дякувала й ішла далі.

Зате жіноча частина колективу реагувала значно цікавіше. Кілька дівчат щиро усміхалися. Дехто навіть похвалив сукню.

Але більшість... Ой, більшість була незадоволена.

Хтось кривив губи. Хтось демонстративно відводив погляд. Хтось проводжав мене таким поглядом, ніби я особисто відібрала в них премію року.

А одна особливо ображена помічниця бухгалтера навіть врізалася в шафу, настільки активно намагалася простежити за мною очима.

Я ледь не розсміялася. Так, сьогодні я безумовно стала головною темою офісних пліток. І це було приємно. Дуже приємно.

Але вже ближче до обіду стало зрозуміло — моє перевтілення перестало бути головною новиною дня.

Бо в компанії почався справжній хаос. Спочатку з'явилися якісь незнайомі люди в ділових костюмах. Потім прибули аудитори. За ними — юристи. Після цього я помітила кількох співробітників служби безпеки, які поспіхом переносили коробки з документами.

А ще через пів години офіс буквально вибухнув чутками.

Люди бігали поверхами. Телефони розривалися від дзвінків. У переговорних одна за одною зачинялися двері. Співробітники збиралися групками й пошепки обговорювали події.

Версії були одна безглуздіша за іншу. Хтось стверджував, що компанію продають. Хтось був переконаний, що прийшла податкова.

Одна особливо винахідлива дівчина взагалі заявила, що Алекс Райкер потрапив у міжнародний шпигунський скандал.