Розділ 11

Розділ 11

Алекс Райкер

Найбільше я ненавиджу, коли з мене намагаються зробити дурня і маніпулювати мною. Нав’язати свою думку та повернути моє життя так, як було б вигідно комусь, але не мені самому.

А Кітті була ще тією маніпуляторкою. Я давав їй гроші на її потреби. Брав із собою як супутницю на різні заходи, допомагав заводити потрібні знайомства. А вона натомість дарувала мені чудовий секс. У цьому вона була хороша. І мене все влаштовувало.

Ось тільки з кожною нашою зустріччю я все частіше почав чути докори у свій бік через неуважність. А знайомі ніби ненароком називали Кітті моєю нареченою.

Спочатку я не звертав уваги на такі обмовки. Мені було абсолютно байдуже. Я неодноразово нагадував Кітті, що не збираюся на ній одружуватися. А вона, в свою чергу, запевняла мене, що найближчим часом і сама не готова обтяжувати себе сімейними узами. Повторювала, що її все влаштовує.

А от зараз, почувши ім’я Рассела Кітча, я був на сто відсотків упевнений, що саме Кітті підіслала його до Анастасії. Вона знала цього мужика. Я неодноразово чув від неї це ім’я.

Кітті часто згадувала його, розповідала, як вони веселилися в клубах, коли я скасовував наші зустрічі. Мабуть, таким чином хотіла змусити мене ревнувати.

А мені було абсолютно байдуже. Мені було плювати, з ким вона проводить свій вільний час. Так само, як і сам я не зберігав вірність тимчасовій коханці. І від неї подібного ніколи не вимагав.

Ким взагалі треба бути, щоб нацькувати такого амбала на зовсім юну дівчину? А якби я не встиг і сталося б щось непоправне? Це ж кримінальна справа. Раніше я думав, що в цієї жінки є мізки. Не знав, що вони розміром із куряче яйце.

Від злості скрипнув зубами. Та я був готовий тієї ж миті зірватися з місця і скрутити цій заразі шию, щоб неповадно було так чинити. А тим часом слідчий продовжував нас розпікати за неналежну поведінку. Вихваляв «порядного чоловіка», який не став на нас заявляти, попри наш жахливий вчинок.

Анастасія була на межі — я це прекрасно бачив. Вона від злості стискала й розтискала кулачки, ніби уявляла в них чиюсь шию. І я чудово розумів усе її обурення та невдоволення. Тільки от дозволь я їй зараз висловитися щодо того, що сталося насправді, — і ми застрягнемо тут надовго. Бо поки все з’ясують, мине ціла вічність.

Я ж сам розберуся з усім набагато швидше.

Схопив дівчину за руку, не дозволяючи їй підхопитися з місця, поглядом закликаючи мовчати.

Вона ж у відповідь нагородила мене таким пекучим поглядом, що я дивуюся, як тієї ж миті не провалився крізь землю і не розсипався купкою попелу на підлогу.

Про себе ж хмикнув. А ця дівчина ще та штучка. І боюся, те, що я змусив її зараз замовкнути, мені так просто з рук не зійде.

Алекс Райкер

Щойно ми переступили поріг відділку поліції, як Анастасія тут же радісно заверещала, змушуючи рідкісних перехожих о такій ранній порі здивовано коситися в наш бік.

Хмикнув. Так, вигляд у нас ще той. У дівчини наливається синець на вилиці, і губа припухла. Обережно провів руками по своєму обличчю. За больовими відчуттями розумію, що виглядаю не краще, а то й гірше.

Вона радісно заверещала, розмахуючи руками в різні боки та кружляючи на місці.

— Ось яка ти, свобода! Яскраве сонечко, свіже повітря, як же я за вами скучила!

Хмикнувши, обмінявся веселими поглядами зі своїм адвокатом. Тейлор зацікавлено косився в бік дівчини, а от мені його погляд не подобався.

— Люба, ти радієш так, ніби нас затримали не на кілька годин, а на пів життя.

Вона фиркнула.

— Та ці кілька годин ніби пів життя в мене забрали.

Переставши кружляти, метнулася до Тейлора й повисла в того на шиї.

— Дякую. Дякую. Дякую. Ви мій рятівник. Мій герой.

Дівчина щебетала, продовжуючи притискатися до адвоката. А той усміхався й не поспішав її відсторонювати.

Я не витримав першим. Схопив цю заразу за талію і потягнув на себе, нарешті відриваючи від адвокатишки. Стримуючись, щоб тому не врізати.

Смикнув себе на думці. Якого біса я взагалі творю?

Не розумів. Та й зараз не мав бажання в цьому розбиратися. Подумати й усе усвідомити в мене ще буде час.

Примружившись, невдоволено скосився на Настю.

— А де ж мої подяки? Узагалі-то це я врятував тебе в клубі. Але мені чомусь ніхто не поспішає дякувати.

Та замість подяк мене зміряли грізним поглядом.

— А ви, — вона ткнула мене пальчиком у груди, — спочатку поясніть мені, чому не дали розповісти правду. — Примружилася. — От відчуваю, що тут не все так просто. Я помітила, як ви скривилися, почувши ім’я того мудили. — Невдоволено тупнула ніжкою, чим викликала усмішку. — От коли все дізнаюся, тоді й вирішу, чи варто вам взагалі дякувати.

Тейлор протягнув дівчині візитку.