Розділ 8

Розділ 8

Анастасія Васнецова

Гарячий душ і смачна вечеря — найкращий спосіб позбутися стресу після важкого дня. А його в мене сьогодні було більш ніж достатньо.

Чого тільки вартував ранковий інцидент.

Пів дня бути в напрузі, здригатися від кожного стуку у двері, очікуючи, що тебе ось-ось виженуть із такого улюбленого й уже нагрітого місця — спокою та душевної рівноваги точно не додає.

Відкинувшись на подушки, я почала робити дихальні вправи. Намагалася якнайшвидше привести свій внутрішній стан до ладу, як радив ведучий радіопередачі.

— Дихайте рівно, спокійно. Не забуваємо думати тільки про хороше й приємне.

Лунав спокійний чоловічий голос, закликаючи викинути все з голови й поринути в нірвану.

А я що? Я ж тільки за.

От тільки варто було заплющити очі — як одразу бачила перед собою цього самозакоханого…кх. І хотілося вже не рівноваги, а щось зламати.

Скрипнувши зубами від досади, я зіскочила з ліжка.

А мужик усе співав свої солодкі промови з колонок стереосистеми, чим ще більше дратував.

Схопивши пульт із комода, переключила станцію. Хотілося відволіктися хорошою музикою. Бо медитація — це точно не моє. А от енергійна, запальна музика — саме те, що треба.

І вже за кілька хвилин я активно стрибала по кімнаті, смикаючись у такт веселій мелодії якоїсь місцевої групи.

Так захопилася, поринувши у звуки музики, що навіть не помітила, як танцюю вже не сама. А в компанії весело підстрибуючої поруч подруги Джилл.

Та активно скакала, нарізаючи кола навколо мене, й підспівувала хлопцям із гурту.

Я зупинилася, хапаючи пульт і зменшуючи гучність.

Подруга одразу кинулася обійматися.

— Привіт. Я так рада тебе бачити.

А вже як я була рада. Як виявилося — мені її дуже не вистачало.

Після закінчення навчання нас розкидало по різних кінцях міста. І бачитися ми стали дуже рідко. Та й на телефонні розмови майже не залишалося вільного часу.

Потрібно було вливатися в новий ритм життя.

Раніше я думала, що навчання забирає в мене багато часу. Мовляв, піду на роботу — стане легше.

А виявилося все зовсім навпаки.

Пристойне робоче місце включає в себе й купу відповідальності. І змушує завжди бути напоготові та дуже уважною.

А це, скажу я вам, страшенно виснажує.

— Люба, я так рада, що ти тут.

Ми стрибали по кімнаті й обіймалися. Наче не бачилися щонайменше рік, а не якийсь там місяць.

Джилл відсторонилася, уважно мене оглядаючи.

— А чого ти досі не зібрана?

— Я? — спантеличено підняла брову, не розуміючи, куди й навіщо я маю бути готовою йти.

— Ти що, не читала мої повідомлення? — подруга закотила очі. — Ну ти як завжди, літаєш у своїх мріях.

Схопивши телефон, я почала перевіряти стрічку повідомлень.

І справді. Там було кілька від Джилл. У них ішлося про те, що сьогодні ми йдемо в елітний нічний клуб Output. І до восьмої я маю бути повністю готовою вирушати.

Кинула швидкий погляд на годинник. Пів на сьому. Час ще є.

І тут нарешті зрозуміла, куди саме намилилася моя подруга. Скептично на неї витріщилася.

— І дозволь запитати, як ти збираєшся туди пройти?

Та щасливо заплескала в долоні.

— Нас проведе Білл.

— Який ще Білл?

Подруга застрибнула на ліжко, поправляючи свою красиву блакитну сукенку, й почала розповідати:

— Шон влаштувався на роботу в одну пристойну компанію й там познайомився з охоронцем Біллом, а цей хлопець підробляє в клубі Output. От він нас і пропустить. А ми йому за це купимо хорошу випивку.

Випаливши свою промову на одному диханні, вона підскочила й почала метушитися кімнатою.

— Давай, швидко починай вдягатися. У нас мало часу. Скоро за нами заїдуть Шон зі Стівом, а ти досі в піжамі.

Клуб Output, розташований неподалік від готелю The Wythe, є популярним і престижним місцем. Щоб туди потрапити, треба дуже постаратися.

І не дарма, адже в цьому клубі є все — від неймовірної звукової системи, про яку вже гуде все місто, до чудового бару й шикарної кухні.

Щоб гідно оцінити барну карту й звук — приходити потрібно задовго до того, як набіжить основна юрба людей, бо потім хороших місць ви вже не займете. Ну або бронювати столик у бара чи ресторанній зоні заздалегідь. От тільки така послуга нам не по кишені.

Та що там, нам навіть вхід у такий заклад не зовсім по кишені. І якщо в мене з’явилася можливість усе ж там побувати — упустити її я точно не можу, та й не хочу.

Підхопивши ритм подруги, я швидко чкурнула до шафи й почала вивалювати звідти весь вміст, намагаючись знайти відповідний до нагоди образ.