Дайрен

Мало було мені всього. Ще й Закерій звалився на мою голову. В сусідньому королівстві змінилася влада. На трон зійшов молодий король. Це було нам на руку. Він налаштований був на мир. Тривали важкі переговори. І ось, він наносить візит. Офіційний. Але правила ввічливості ніхто не відміняв. Довелося запросити на вечерю. 
Не знаю, навіщо я зачепив її з тією сукнею. Як уявив, що вона одягне щось відверте, аж загарчав. Ніхто не сміє дивитися!! Ніхто. Не памʼятаю від кого чув ту давню історію про її батьків. Ще посміявся, мовляв як безглуздо, чи не байдуже в чому одягнена жінка, теж мені привід для ревнощів. А зараз не смішно. Зовсім. Зараз хочеться завернути її в мішок і одягнути капюшон. Що б не зваблювала всіх від шістнадцяти і до безкінечності. 
Що вона може вигадати? Я передбачив все. 
Шок! Промайнула думка, що треба носити з собою ліки, якесь заспокійливе. Друга думка - вбити Закарія, тут і зараз. Абігель мені хотілося придушити ще сильніше. 
Що за тканина така? Облягає, як друга шкіра. Кожна рисочка, кожен вигин. І на завершення- дві вершини грудей виперають. Мій погляд вперся в них. А може, ну його? Потягну зараз в спальню, зачиню, а там будь що буде. 
З роздумів вирвав голос короля. Компліменти. Ну звісно. Виявляється це я наполіг на сукні. Фактично , так. Але не на такій. Цікаво, трусиків теж нема? Від думки про це, член занив. Болісно нагадавши про те, що давно потрібна розрядка. Омелію я в цій якості не розглядав. Більше не обманював себе. Не зможу. Не хочу. Вона сиділа , намагалася спокусити мене своїм видом, а мені було байдуже. Сиділа б гола, я б й бровою не повів. От чого Закерій на неї не запав? Та знаю я чого. А те, що цей медвідь накинув оком на моє, я вже помітив. 
Танець спокуси йому подавай. З радістю. Омелія дуже вправна в цьому, це була одна з причин, чому я її вибрав. Хай подивиться, може переключиться. Випровадив їх в малу залу. Ви йдіть. Мені тут треба потеревенити з однією скалкою. Махає головою, що ні. Боїшся? Правильно. 

—Білизна.-загарчав я.

Вдає, що не розуміє. 

—Де?-перепитую. 
В шухляді. Ну, звісно. Що не на тобі, бачу. А трусики? Їх теж нема? Це я мусів зʼясувати негайно. Пірнув під спідницю, провів рукою вверх. Коли доторкнувся до гарячої і вологої промежини втратив останній розум. Це станеться тут і зараз. Я візьму її тут і зараз. 
Стукіт в двері врятував її. Чи мене?

Картина в залі трохи заспокоїла . Очі Закерія блищали, він роздивлявся Омелію і це йому подобалось. Танцювала вона гарно, спокусливо. Вигналася, немов кішка. 

Що? Він питає Абігель, чи вміє вона? Вміє, хто б сумнівався. Чи не хоче теж танцювати? Я почав молоти перше, що приходило в голову. Свою помилку зрозумів, коли побачив як недобре заблищали її очі. «Не смій«- прошепотів. Та з таким же успіхом я міг розмовляти з стіною. Поскакала переодягатися. Покараю. Відшльопаю. Ерекція від цих думок, мене вже й не дивувала. І до цього вже почав звикати. Дожився. 
Коли це чудо увірвалося у зал, я вже нічому й не дивувався. Спортивні штани, топ, з відкритим животом, босі ноги. Спокусливо? До божевілля.

З перших її рухів, я зрозумів, що бути біді. Вона не просто вміла, вона була божественна. Я ніколи такого не бачив, я ніколи й не чув про таке. На це повинні були піти роки тренувань. Коли її батько казав про захоплення, треба було волати «Ні, ні за що!» а не кивати, як баран, головою. 
Нарешті це катування закінчилось. Те, як підібрався Закерій, як посунувся вперед, як стис стілець не уникнуло мого погляду. Він хоче її. Він хоче моє!! Убʼю !!

Ніби цього мало, вона підійшла, спрагло взяла склянку й почала пити воду. Цівка води стікала по її шиї, по жилці, що тріпотіла наче пташка. Ліки. Треба носити з собою ліки.

Наплювавши на всі рамки пристойності я вказав королю на вихід. А їй наказав чекати. Розмову не закінчено. 
В коридорі сталася коротка сутичка.

-Вона не твоя жінка!- нахаба розуміє, чого я злий.

-Покищо!- ціджу у відповідь. 
-Це неважливо ! На даний момент вона не твоя!

-Не смій!- погрожую 

-Навіть не сумнівайся.

Розвертається і йде. 
Чи думав я нащо тягну її на верх? Не дуже. Я, взагалі, ні про що не думав. Інстинкти взяли своє.
Бажання, я маю одне бажання. І зараз час ним скористатися. Тягне до мене свої губи, цей спокусливий ротик. Не зараз . Занадто ти вже мене роздразнила. Розриваю топ, припадаю губами до вершин. Та я зараз кінчу лише від цього. Божевілля. Внутрішньо заспокоюю себе. Стаю на коліна. Ще одна частина тіла не дає мені спокою. Стягую штани. Як же вона пахне. Очманіти. Ковзаю язиком між складочок. Вологі. Смачні. Всмоктую клітор. Її руки в моєму волоссі. Її стогін. Я на межі.

Згадує , що в неї є ще одне бажання. Зараз зупинить. Я б і так не пішов проти її волі, але ж вона хоче. Її тіло кричить про це. Відчай, біль вирують в середині. Намагаюся знайти в собі сили, щоб зупинитися. 
Вона хоче мене? Хоче продовження? 
Усвідомлення того, що я кохаю її впало мені на голову. Ні, я не покохав її просто зараз, я лише зрозумів це тепер. Любов в моєму серці вже давно. Розперає його, рве на частини, штовхає на дикі ревнощі . 
Перший поштовх. Її болісний скрик. «пробач» шепочу. Цілую. А сам ледве стримуюсь. Застигаю, щоб не нашкодити. Вона подається на зустріч, вимагаючи продовження. Починаю повільні рухи. Не завдати болю, не завдати болю крутиться в моїй голові. Її оргазм зводить з розуму й мене. Впиваюся зубами в її шию. Кладу мітку. Ще декілька поштовхів і я вливаюся в неї. Лягаю на спину, тягну на себе. Як же добре. 
Та хто б знав, що до сварки один крок. Моя пропозиція руки й серця закінчується скандалом. Омелія? До чого тут вона? Одне прохання і її нема. Виявляється, я сам мав то захотіти. Та я навіть і не думав над тим. Ну є вона, та й є. 
Жене з ліжка. Ще чого. Жодної ночі без мене більше не буде. Це вже я обіцяю.