Прохання.

Ну і що це було? Прийшов, нагримав і пішов. 
Засинаючи, я крутила в голові цю ситуацію. Мабуть, це і зумовило мій сон. Я знову на плацу. Переможно сиджу на противнику. Але замість ноього - Дайрен. Він хапає мене за бедра, зсуває вниз, я відчуваю чоловічу ерекцію під собою. Серце калатає швидко-швидко, у роті пересохло, його затуманений і сповнений жаги погляд. Ніби під гіпнозом, схиляюся до його обличчя і цілую. Сама. Труся об нього, наче кішка. Стогну йому в губи.

Ранок. Як же ти вчасно. Здається, я чую з сусідньої кімнати рик. Може почулося? Сподіваюсь, цей збоченець на лазить в мої сновидіння. Як йому в очі дивитися після цього? А дуже просто. Я винувата? Ні. Я контролюю це? Ні. І взагалі, хай припиняє шастати в моїй голові. 
Душ і на плац. Швиденько. 
Патрік і Кевін вже були тут. Нарізали круги. Я приєдналася до них. 

-Смерті нашої хочеш?

-Мені відійти?

-Ні, мала. Біжи, не відставай. Поєдинок з високістю, коли він у гніві, навіть цікавіший.

Ми мотали кола, хлопці жартували при цьому. Коли добігли оснаннє,  стояли захекані, сміялися, аж сльози виступили на очах.

-Розімʼялася? Готова?- і чого сердиться. Може ще з учора?

—Так, Дайрене, готова перемогти тебе.

-Ну, пішли.Сьогодні без мечів. Хочу побачити на що ти здатна в рукопашному бої. 
Я була налаштована рішуче. Хотілося втерти йому носа. Тому, коли опинилася верхи, на поваленому супротивнику, ейфорія роздерала мене. Я змогла. Я перемогла. Ось тобі!! Та тут почалося якесь дежавю . Він стис мої бедра. Опустив мене нижче. Ерекція вперлася в мене. 
-Я не помилився? Все було саме так?

Та щоб тебе. Він все підлаштував. Був, значить, у моєму сні.

-Памʼятається, там було продовження- шепче хриплим голосом.

-І не соромно в чужі сни вриватися?

-Це вже від мене не залежить. Тягне мимоволі.

 —Спробуй пручатися. 

-А ось це точно вище моїх сил. 
Його руки все ще на мені. Я відчуваю його збудження. В роті пересохло. Зараз нароблю дурниць. Ні-ні-ні. 
Рвучко підвелася. 
-Піду, я бачила там боксерську грушу. 
Не чекаючи відповіді йду у потрібному мені напрямку. В голові суцільна каша. Думки плутаються одна об одну. Низ живота ниє, вимагаючи продовження. Всю свою роздратованість виміщаю на снаряді. Луплю його й руками й ногами. 
-Не мене уявляєш на його місці?

-Та нема мені чого робити, лиш про тебе думати. 
​​​​​​-Ввечері у нас буде гість. Король ведмежих земель. Закерій.

 —Хіба ви не ворогуєте?

-Він нещодавно зійшов на трон. Помер старий король. Молодий хоче перемирʼя. Це дуже важлива місія. Треба зустрітися у невимушеній обстановці. Перемовини тривають, багато суперечливих питань зайшли у глухий кут. Я сподіваюсь налагодити з ним контакт. Дивись, не утни якусь дурницю.

-В сенсі?

-Вбрання , наприклад. 

—Що вбрання? До чого ти хилиш, взагалі?

-Сукня повинна бути без декольте, розрізів на спині і на ногах, з непрозорої тканини. Я знаю цю історію.

От навіщо, скажіть мені? Навіщо? Навіть в думках нічого такого не було. А зараз по жилах розганяється кров, гнів розтікається по тілу. Звісно ти знаєш цю історію. Хто ж не знає? Мамине червоне плаття з голими плечима довго обговорювали всі, кому не лінь. А при згадці про позору сукню тато до сих пір здригається й зиркає на неї. Та невже ти думаєш що це все? Тато, просто, вчасно зупинився. Сукня номер три в моєму багажі. «Відчуваю, що знадобиться»- посміхалася матінка, пакуючи її в валізи. 
-А самій вирішувати що одягнути мені не дозволено?

-Не хочу ризикувати. 
-​​​​​​Яке відношення, взагалі, має моє вбрання до ваших перемовин?

-Не важливо. Сподіваюсь ти почула мої побажання?

-Ще є якісь мрії, від втілення який я не вправі відмовитись?

-Так, багато, але лише за взаємною згодою. 
Якже хочеться вкусити його. Рррррр. Даремно ти розпочав це. Я не хотіла цієї битви. Але виклик кинуто і я його приймаю. 
-​​​​​​Хлопці, я з вами- крикнула у спину Патріку і Кевіну. Махнула голово, на знак прощання, й побігла на вихід.

-Носитимеш квіти на могилу?- спитав Кевін.

-Звичайно. Найкращі!!

Отак, сміючись, ми рушили до замку. 
Яка ж я зла!!