Подорож

Ми рушили.

Граф поводився дуже дивно. А може й не дивно, а звично. Звідки мені знати. Весь час мовчав. То їхав поруч, то ззаду, то взагалі зривався на галоп й скакав вперед, залишаючи нас дале по заду. 
З хлопцями, які нас супроводжували, я навпаки, легко знайшла спільну мову. Патріку у і Кевіну було десь під тридцять. Ровесник Дайрена. Бойові товариші і охоронці. Ми розмовляли ні про що , але вони весь час намагалися донести мені який скарб їх граф. І розумний, і добрий, і правитель справедливий, і….. Та тільки до рани його й прикладати. Угу. Цей взірець бездоганності, виявляється, добре маскується. Бо так і не скажеш, що ось він - містер «як пощастить його дружині». 
До таверни ми дісталися навіть швидше ніж планували, ще засвітло. Досить пристойне місце. Охайно, чисто, тепло. Знайшлися навіть вільні номери для всіх. Мені з Дайреном дісталися суміжні покої, чи випадково чи ні, не знаю. Та й яка різниця. 
Нашвидкоруч прийнявши ванну і одягнувши сукню я спустилася вниз. Страх як хотілося їсти. Перестрибуючи через одну сходинку я збігла до зали. Всі вже сиділи за столом. Я всілася біля хлопців, якраз навпроти Високості.

-Чим займатиметься ввечері? - спитала в них я.

-Та от, зібралися в карти зіграти. Минулого разу Патрік добряче обіграв мене. Хочу покататися. Сьогодні вдача на моєму боці- відповів Кевін.

- Візьміть мене. Ну будь-ласочка. Я вмію. Чесно-чесно. Ви швиденько поясните мені правила, щоб нагадати, а далі я сама. 
-Це буде нечесно, принцесо. Ми вправні гравці й граємо на гроші. Не хотілося б наживатися на такому юному створінні.

-А ми на дрібʼязок. Задля розваги. Прошу, прошу, прошу. 
Дивлюся прямо у вічі. Очима кліпаю. Ніхто не відмовить. Провірено не раз. 
Якби ж ви хлопці знали, що грати в карти мене брати навчили років з трьох. Раніше ніж читати. І достойним суперником вважав навіть тато, який теж час від часу сідав з нами за стіл. Але це ви зрозумієте потім. Бо не ви рибка яку я ловлю. Рибка сидить навпроти, поблажливо посміхається і не розуміє, що тенета закинуті.

  —Добре. Слухайте і намагайтеся запамʼятати. Що не зрозуміло, перепитуйте. Обіцяємо бути ніжними. - підморгунув Кевін.

Я зашарілася, для годиться. Наївну і недосвідчену треба грати до кінця, поки все не спливе. А як спливе - то і позловтішаюся. 
Кевін пояснив як проходить гра, які комбінації треба зібрати, щоб виграти. 
-Везіння, це не основне, потрібно розуміти які карти на руках, що може бути в суперника, що в колоді. Вивчати реакцію опонента. Це складно. Намагайтеся не засмучуватись, коли програєте. - продовжував повчати мене він.

 —Ой, облиште , все зрозуміло. Давайте починати.- захихотіла я. Як же ж просто. Все йде, як по маслу. 
Перші дві партії я, звісно, програла. Третю виграла, ніби випадково, плескаючи в долоні й радіючи вдалій комбінації яка звалилася на мене. Четверта - програш. Пʼята і шоста - виграш.

-Як же мені щастить. А ви казали складно. Та це легше легкого. Така проста гра.

-Може зі мною зіграєте? Раз ви так швидко навчилися. -спитав Дайрен.

-На гроші? З вами нудно? Що для вас ті монети. Треба якусь значущу ставку. Щось цікаве. - потрібно тихенько підвести його до необхідної мені думки з цілковитим усвідомленням, що це його ідея. 
- На бажання?- спитав він.

Та що ж так легко. Так, головне тримати емоції. Зараз потрібна розгубленість. 
-На бажання? Будь-яке? Страшно. 

—Ну, у вас теж є шанс. Тоді я повинен буду виконати ваше. 
-Добре, але у мене є умова. Ви не повинні бажати, щоб я показала свого звіра.- перестраховка не завадить. Та й супротивника не варто недооцінювати. А граф був не дурнень. Далеко не дурень.

-І не збирався. Це ви зробите добровільно, як прийде час. Тоді й ви не бажатимете свого завчасного повернення додому. 
-По руках. Як же ж цікаво. Доля мусить бути на моєму боці. Я впевнена, мені пощастить. Лише не піддавайтеся, не люблю цього. 
-І не збирався. На кону занадто цінний приз. 
Карти роздано. Дайрен виглядав розслаблено, але чим далі заходила гра, тим похмурішим він виглядав. Починає розуміти, що не все так просто.

Звісно, я виграла. 
- Ви вмієте грати. - не питав, а стверджував він. - Я вас не дооцінив. Реванш? 

-Залюбки. Зайве бажання мені не завадить.

Вдавати аматора було не потрібно. Я хвацько перетосувала карти, роздала на стіл.

-Давно грали в останній раз?

-На бажання? Давненько. Років з дванадцяти ніхто з братів так не ризикує. Батько, взагалі, заприсягся, що більше ніколи в житті не гратиме. Так, лише на гроші. А це так нудно. Погодьтеся?

Далі ми грали мовчки. Зосереджено. 
Я знову виграла. В середині я мліла від захвату, на зовні ж - цілковита байдужість. 

-Загадуйте. Кажіть що, й покінчимо з цим. 

-Так, стоп, домовленості про негайне виконання не було. Прибережу   на потім. - підморгнула я своєму опоненту.

-Тоді ще одна, остання партія.

-А ви ризикований.

Третю партію я програла. Суперник він був достойний, це я зрозуміла одразу. Але два-один достойний рахунок. 
​​​​​​-Йдемо далі?- а дехто зайшов в азарт.

-Далі лише на гроші. - вчасно зупинитися треба знати. 
- На гроші , так на гроші. 
Далі час йшов швидко й безтурботно. Хлопці приєдналися до нас. Ніхто вже не недооцінював мене. Дайран, виявляється, може бути навіть стерпним, можна сказати милим. 
Засинала я з однією думкою. Тільки б не снився…..