Ми рушили.
Граф поводився дуже дивно. А може й не дивно, а звично. Звідки мені знати. Весь час мовчав. То їхав поруч, то ззаду, то взагалі зривався на галоп й скакав вперед, залишаючи нас дале по заду.
З хлопцями, які нас супроводжували, я навпаки, легко знайшла спільну мову. Патріку у і Кевіну було десь під тридцять. Ровесник Дайрена. Бойові товариші і охоронці. Ми розмовляли ні про що , але вони весь час намагалися донести мені який скарб їх граф. І розумний, і добрий, і правитель справедливий, і….. Та тільки до рани його й прикладати. Угу. Цей взірець бездоганності, виявляється, добре маскується. Бо так і не скажеш, що ось він - містер «як пощастить його дружині».
До таверни ми дісталися навіть швидше ніж планували, ще засвітло. Досить пристойне місце. Охайно, чисто, тепло. Знайшлися навіть вільні номери для всіх. Мені з Дайреном дісталися суміжні покої, чи випадково чи ні, не знаю. Та й яка різниця.
Нашвидкоруч прийнявши ванну і одягнувши сукню я спустилася вниз. Страх як хотілося їсти. Перестрибуючи через одну сходинку я збігла до зали. Всі вже сиділи за столом. Я всілася біля хлопців, якраз навпроти Високості.
-Чим займатиметься ввечері? - спитала в них я.
-Та от, зібралися в карти зіграти. Минулого разу Патрік добряче обіграв мене. Хочу покататися. Сьогодні вдача на моєму боці- відповів Кевін.
- Візьміть мене. Ну будь-ласочка. Я вмію. Чесно-чесно. Ви швиденько поясните мені правила, щоб нагадати, а далі я сама.
-Це буде нечесно, принцесо. Ми вправні гравці й граємо на гроші. Не хотілося б наживатися на такому юному створінні.
-А ми на дрібʼязок. Задля розваги. Прошу, прошу, прошу.
Дивлюся прямо у вічі. Очима кліпаю. Ніхто не відмовить. Провірено не раз.
Якби ж ви хлопці знали, що грати в карти мене брати навчили років з трьох. Раніше ніж читати. І достойним суперником вважав навіть тато, який теж час від часу сідав з нами за стіл. Але це ви зрозумієте потім. Бо не ви рибка яку я ловлю. Рибка сидить навпроти, поблажливо посміхається і не розуміє, що тенета закинуті.
—Добре. Слухайте і намагайтеся запамʼятати. Що не зрозуміло, перепитуйте. Обіцяємо бути ніжними. - підморгунув Кевін.
Я зашарілася, для годиться. Наївну і недосвідчену треба грати до кінця, поки все не спливе. А як спливе - то і позловтішаюся.
Кевін пояснив як проходить гра, які комбінації треба зібрати, щоб виграти.
-Везіння, це не основне, потрібно розуміти які карти на руках, що може бути в суперника, що в колоді. Вивчати реакцію опонента. Це складно. Намагайтеся не засмучуватись, коли програєте. - продовжував повчати мене він.
—Ой, облиште , все зрозуміло. Давайте починати.- захихотіла я. Як же ж просто. Все йде, як по маслу.
Перші дві партії я, звісно, програла. Третю виграла, ніби випадково, плескаючи в долоні й радіючи вдалій комбінації яка звалилася на мене. Четверта - програш. Пʼята і шоста - виграш.
-Як же мені щастить. А ви казали складно. Та це легше легкого. Така проста гра.
-Може зі мною зіграєте? Раз ви так швидко навчилися. -спитав Дайрен.
-На гроші? З вами нудно? Що для вас ті монети. Треба якусь значущу ставку. Щось цікаве. - потрібно тихенько підвести його до необхідної мені думки з цілковитим усвідомленням, що це його ідея.
- На бажання?- спитав він.
Та що ж так легко. Так, головне тримати емоції. Зараз потрібна розгубленість.
-На бажання? Будь-яке? Страшно.
—Ну, у вас теж є шанс. Тоді я повинен буду виконати ваше.
-Добре, але у мене є умова. Ви не повинні бажати, щоб я показала свого звіра.- перестраховка не завадить. Та й супротивника не варто недооцінювати. А граф був не дурнень. Далеко не дурень.
-І не збирався. Це ви зробите добровільно, як прийде час. Тоді й ви не бажатимете свого завчасного повернення додому.
-По руках. Як же ж цікаво. Доля мусить бути на моєму боці. Я впевнена, мені пощастить. Лише не піддавайтеся, не люблю цього.
-І не збирався. На кону занадто цінний приз.
Карти роздано. Дайрен виглядав розслаблено, але чим далі заходила гра, тим похмурішим він виглядав. Починає розуміти, що не все так просто.
Звісно, я виграла.
- Ви вмієте грати. - не питав, а стверджував він. - Я вас не дооцінив. Реванш?
-Залюбки. Зайве бажання мені не завадить.
Вдавати аматора було не потрібно. Я хвацько перетосувала карти, роздала на стіл.
-Давно грали в останній раз?
-На бажання? Давненько. Років з дванадцяти ніхто з братів так не ризикує. Батько, взагалі, заприсягся, що більше ніколи в житті не гратиме. Так, лише на гроші. А це так нудно. Погодьтеся?
Далі ми грали мовчки. Зосереджено.
Я знову виграла. В середині я мліла від захвату, на зовні ж - цілковита байдужість.
-Загадуйте. Кажіть що, й покінчимо з цим.
-Так, стоп, домовленості про негайне виконання не було. Прибережу на потім. - підморгнула я своєму опоненту.
-Тоді ще одна, остання партія.
-А ви ризикований.
Третю партію я програла. Суперник він був достойний, це я зрозуміла одразу. Але два-один достойний рахунок.
-Йдемо далі?- а дехто зайшов в азарт.
-Далі лише на гроші. - вчасно зупинитися треба знати.
- На гроші , так на гроші.
Далі час йшов швидко й безтурботно. Хлопці приєдналися до нас. Ніхто вже не недооцінював мене. Дайран, виявляється, може бути навіть стерпним, можна сказати милим.
Засинала я з однією думкою. Тільки б не снився…..