Спроба бути щасливою

Глава 2

Піднялася на свій поверх і зайшла до свого кабінету, увімкнула світло у приймальні. «Так тихо». Зайшла до кабінету. Світла не вмикала. Взяла каву і підійшла до вікна. Вигляд сплячого міста, оповитого нічними ліхтарями, завжди заспокоював. Катя стояла, насолоджуючись побаченим і не про що не думала. Не почула, як відкрилися двері. Не почула кроків. Раптом зателефонував телефон. Підскочила від несподіванки і впустила стакан.

    Олександр сходами спускався на перший поверх і побачив світло на другому

 поверсі (приймальна керівника технічного відділу). Вирішив перевірити. Відкрив двері до кабінету і побачив … її. Катя стояла до нього впівоберта. Вона милувалася побаченим і виглядала…  гарною, дуже гарною. Так хотілося підійти до неї, обійняти, заритися обличчям у її волосся. Навіть зробив декілька кроків. Раптом пролунав дзвінок. Не відриваючи погляд від неї, вийняв телефон з кишені. Так і стояли, дивлячись один на одного довгих декілька секунд. Час ніби зупинився. А телефон все дзвонив і дзвонив.

Катя перша прийшла до тями і ринулася піднімати стакан. Олександр перевів погляд з неї на телефон і відповів: «Я зателефоную трохи згодом». Підійшов до Каті зі словами: «Я вас злякав?»

  • Є трохи, - видохнула вона, - ви щось хотіли?
  • Я побачив світло, вирішив перевірити
  • Зрозуміло, - тихенько сказала і сіла за стіл, увімкнула настільну лампу і подивилася на нього.

Він стояв і дивився на неї, не знаючи, що сказати. Потім схаменувся і сів у крісло на проти.

  • Ви додому йти не збираєтеся?
  • Ні, я трохи попрацюю
  • І часто ви так затримуєтеся? – голос був спокійний
  • А не можна? – з виловом спитала
  • Якщо треба, то працюйте.  Вас вдома не чекають? – поцікавився
  • Ні, - ледь помітна сумна посмішка торкнулася уст, - а вас?
  • Теж, ні. Добре,- піднявся, - не буду заважати, до завтра
  • До побачення

Олександр вийшов з кабінету, зачинив двері і притулився лобом до дверей. «Що це було, що зі мною?!Ніколи такого не відчував!»

Видихнув і пішов на перший поверх.

Катя відкинулася на спинку крісла. «Що це було?!Нічого не зрозуміла. Щось відчула. А що?! Не знаю»

Переглянула документи. Все готове. Завтра відправляємо партію. Глянула на годинник.

« Часу вистачить поїхати додому, прийняти душ і трохи поспати»




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше