Піднялася на свій поверх і зайшла до свого кабінету, увімкнула світло у приймальні. «Так тихо». Зайшла до кабінету. Світла не вмикала. Взяла каву і підійшла до вікна. Вигляд сплячого міста, оповитого нічними ліхтарями, завжди заспокоював. Катя стояла, насолоджуючись побаченим і не про що не думала. Не почула, як відкрилися двері. Не почула кроків. Раптом зателефонував телефон. Підскочила від несподіванки і впустила стакан.
Олександр сходами спускався на перший поверх і побачив світло на другому
поверсі (приймальна керівника технічного відділу). Вирішив перевірити. Відкрив двері до кабінету і побачив … її. Катя стояла до нього впівоберта. Вона милувалася побаченим і виглядала… гарною, дуже гарною. Так хотілося підійти до неї, обійняти, заритися обличчям у її волосся. Навіть зробив декілька кроків. Раптом пролунав дзвінок. Не відриваючи погляд від неї, вийняв телефон з кишені. Так і стояли, дивлячись один на одного довгих декілька секунд. Час ніби зупинився. А телефон все дзвонив і дзвонив.
Катя перша прийшла до тями і ринулася піднімати стакан. Олександр перевів погляд з неї на телефон і відповів: «Я зателефоную трохи згодом». Підійшов до Каті зі словами: «Я вас злякав?»
Він стояв і дивився на неї, не знаючи, що сказати. Потім схаменувся і сів у крісло на проти.
Олександр вийшов з кабінету, зачинив двері і притулився лобом до дверей. «Що це було, що зі мною?!Ніколи такого не відчував!»
Видихнув і пішов на перший поверх.
Катя відкинулася на спинку крісла. «Що це було?!Нічого не зрозуміла. Щось відчула. А що?! Не знаю»
Переглянула документи. Все готове. Завтра відправляємо партію. Глянула на годинник.
« Часу вистачить поїхати додому, прийняти душ і трохи поспати»