Знову день швидко промайнув у справах і турботах. До кінця дня Катерина відчувала дуже стомлено. Не полишала думка про звільнення працівників.
З Володимиром Миколайовичем Катерина зустрілася випадково років 12 назад. Переходила вулицю, по сторонам не подивилася, поспішала до мами у лікарню, тому джип, який виїхав із-за рогу, не помітила. Автомобіль різко загальмував, Катю відкинуло на тротуар. Водій швидко вийшов з машини і схилився над нею.
Каті весь час перебувала в стані шоку, думала про свою маму і ця пригода повернула до дійсності. Збентеженими блакитними очима вона дивилася на незнайомого чоловіка і не розуміла, що він говорить. Врешті, до свідомості дійшли слова «допомога» і Катерина швидко встала.
Чоловік обережно поклав непритомну дівчину до машини і вирушив до лікарні. В приймальному відділені швидкої почали задавати питання і Володимир чесно на них відповів та залишився чекати лікаря.
Катерина прийшла до тями і силувалася піти. Медсестра, яка ставила крапельницю, завадила.
Відчай охопив Катерину. Двері відчинилися і зайшов Володимир Миколайович.
Катя дивилася на нього, не бачачи його.
Думка сяйнула в голові Каті.
на 2 поверсі лежить моя мама Людмила Анатоліївна Ропіна, палата № 4. Знайдіть її, не кажіть де я, скажіть, що зі мною все добре, я через декілька годин до неї приїду.
Добре знаючи місто, чоловік дуже легко знайшов потрібну лікарню. Прочитав назву : « Обласна онкологічна лікарня». Враз проникнувся співчуттям до дівчини. В потрібній палаті побачив зморену, дуже худу жінку, яка нагадувала незнайому дівчину. Очі у Людмили Анатоліївни світились розумом. Вислухавши Володимира, похитала головою:
Володимиру припала до душі ця жінка. Вирішив дізнатися про її стан.
Лікар подивився довгим поглядом на нього.
Засмучений сів у машину. Сяйнула думка : «А може це доля звела нас разом?! Може допомога цій дівчині хоч трохи спокутує мої гріши?!»
В лікарні, де лежала Катя, попросив лікаря дати їй снодійне, щоб дівчина могла відпочити. Приїхав на наступний день зранку. Катерина вже виходила з лікарні.
Катерина спочатку відмахнулася, а потім погодилася.
Володимир Миколайович один раз в день навідував Людмилу і забирав Катю на обід ( Людмила дуже наполягла) і знову відвозив її до лікарні. Того дня приїхав як завжди, а Людмили вже не стало. Допоміг Каті з похоронами і запропонував роботу. Його фірма тільки набирала обертів і не вистачало робочих рук. Катя спочатку відмовлялася, але зрозуміла, що вдома, де все їй нагадує про маму, вона не витримає, тому погодилася. Володимир відносився до неї з батьківською турботою, а вона віддячувала наполегливою працею. Шлях успіху даної компанії був важкий і тернистий. Катя знала про всі труднощі, з якими вони стикалися, але не знала як саме Володимир Миколайович з ними справлявся.