Спроба бути щасливою

Катерина

Знову день швидко  промайнув у справах і турботах. До кінця дня Катерина відчувала дуже стомлено. Не полишала думка про звільнення працівників.

 

З Володимиром Миколайовичем Катерина зустрілася випадково років 12 назад. Переходила вулицю, по сторонам не подивилася, поспішала до мами у лікарню, тому джип, який виїхав із-за рогу,  не помітила. Автомобіль різко загальмував, Катю відкинуло на тротуар. Водій швидко вийшов з машини і схилився над нею.

  • Пробачте мені, будь ласка. Ви не забилися? Ви так швидко вибігли. Потрібна моя допомога?

Каті весь час перебувала в стані  шоку, думала про свою маму і ця пригода повернула до дійсності. Збентеженими блакитними очима вона дивилася на незнайомого чоловіка і не розуміла, що він говорить. Врешті, до свідомості дійшли слова «допомога» і Катерина швидко встала.

  • Ні, ні, мені треба йти, - швидко, швидко почала говорити,- відпустіть мене, мені потрібно йти. Вирвала руку й побігла далі через дорогу. Чоловік здивовано дивився Катерині вслід. Перейшовши дорогу вона втратила свідомість. Володимир кинувся до неї. Літня пара, що проходила повз, зупинилася і запропонувала допомогу.
  • За цими будинками знаходиться районна лікарня. Там є відділення швидкої допомоги.

Чоловік обережно поклав непритомну дівчину до машини і вирушив до лікарні. В приймальному відділені швидкої почали задавати питання і Володимир чесно на них відповів та залишився чекати лікаря.

Катерина прийшла до тями і силувалася піти. Медсестра, яка ставила крапельницю, завадила.

  • Мені треба йти … на мене мама чекає … вона в лікарні
  • Тихіше, не вставайте, вам треба відпочити
  • Ні, ні,- Катерина різко встала і знову впала на ліжко.
  •  Відпочивайте

Відчай охопив Катерину. Двері відчинилися і зайшов Володимир Миколайович.

  • Як ви себе почуваєте?

Катя дивилася на нього, не бачачи його.

  • Можливо я щось можу для вас зробити?

Думка сяйнула в голові Каті.

  • Допоможіть, будь ласка, - благала вона, - в лікарні на вул.. Миколаївській

на 2 поверсі лежить моя мама Людмила Анатоліївна Ропіна, палата № 4. Знайдіть її, не кажіть де я, скажіть, що зі мною все добре, я через декілька годин до неї приїду.

  • Добре, добре, відпочивайте, я поїду.

Добре знаючи місто, чоловік дуже легко знайшов потрібну лікарню. Прочитав назву : « Обласна онкологічна лікарня». Враз проникнувся співчуттям до дівчини. В потрібній палаті побачив зморену, дуже худу жінку, яка нагадувала незнайому дівчину. Очі у Людмили Анатоліївни світились розумом. Вислухавши Володимира, похитала головою:

  • Катюша в лікарні?! Не заперечуйте, зрозуміло, що так. Вона від мене не відходить ні вдень, ні вночі, майже не їсть. Не витримує
  • Що їй переказати?
  • Чекаю її завтра.
  • Перекажу. Вам потрібна допомога?
  • Якщо зможете, прослідкуйте, щоб вона відпочила сьогодні.
  • Я вам обіцяю, - взяв жінку за руку. Рука була дуже худою і легкою.
  • Дякую

Володимиру припала до душі ця жінка. Вирішив дізнатися про її стан.

  • Я не можу розкрити вам історію її хвороби, хто ви їм?
  • Я директор фірми, де працює її донька Катя, я хочу допомогти

Лікар подивився довгим поглядом на нього.

  • Якщо чесно, то не довго, а про маму дізнався лише сьогодні.
  • На жаль вже запізно.
  • Чому?
  • В неї рак, остання стадія.
  • Можливо є хоч якась надія?
  • Ні, - лікар похитав головою,- жити залишилося декілька днів.
  • Катя знає?
  • Ні …. і ви не кажіть. Каті потрібна буде підтримка. Якщо зможете
  • Дякую.

Засмучений сів у машину. Сяйнула думка : «А може це доля звела нас разом?! Може допомога цій дівчині хоч трохи спокутує мої гріши?!»

В лікарні, де лежала Катя, попросив лікаря дати їй снодійне, щоб дівчина могла відпочити. Приїхав на наступний день зранку. Катерина вже виходила з лікарні.

  • Доброго ранку, - звернувся до неї Володимир,- ви, бачу, поспішаєте, дозвольте вас підвести.

Катерина спочатку відмахнулася, а потім погодилася.

  • Давайте познайомимося, я - Володимир Миколайович
  • Катерина Андріївна, Катя.
  • Дуже приємне.
  • І мені теж.

Володимир Миколайович один раз в день навідував Людмилу і забирав Катю на обід ( Людмила дуже наполягла) і знову відвозив її до лікарні. Того дня приїхав  як завжди, а Людмили вже не стало. Допоміг Каті з похоронами і запропонував роботу. Його фірма тільки набирала обертів і не вистачало робочих рук. Катя спочатку відмовлялася, але зрозуміла, що вдома, де все їй нагадує про маму, вона не витримає, тому погодилася. Володимир відносився до неї з батьківською турботою, а вона віддячувала наполегливою працею. Шлях успіху даної компанії був важкий і тернистий. Катя знала про всі труднощі, з якими вони стикалися, але не знала як саме Володимир Миколайович з ними справлявся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше