Глава 1
- Та як він сміє, - гнівно думала Катерина, ходячи по кабінету, - Він не має права! Ні, він має право, має,- тихенько присіла на стілець, - що ж робити!
- Пробачте вам принесли конверт,- секретар просунула голову у двері. Олександр здригнувся .
- Покладіть на стіл.
- Добре.
Секретар Анжела вийшла. Олександр дивився на конверт, ніби не бачачи його. «Що робити з начальником технічного відділу – думав він – вона може доставити багато проблем» . Взяв у руки конверт. Конфіденційно, Олександру особисто у руки.
- Анжела, принесіть, будь ласка кави. Секретар принесла.
- Хто приніс конверт?
- Кур’єр
- Дякую, ви вільні.
«Да-а, Катерина Андріївна, не так ви і праві. Ваші працівники працюють не зовсім сумлінно» - думав він, переглядаючи документи в конверті.
В турботах пройшов увесь день. Катерина стомлено попрямувала до своєї машини. Відкриваючи двері квартири, запізно згадала, що не купила продукти.
« Знову не змогла заснути»- думала, знімаючи піджак. Вдягла халат та присіла до столу.
- Катерино Андріївно, вас шеф викликає – Ліза принесла каву та бутерброди.
- Лізо, я встигну випити каву?
- Так, я сказала, що ви пішли на виробництво.
- Дякую тобі.
Катерина пила каву та розмірковувала навіщо її викликають. Бадьорий напій та їжа зробили своє діло та повна сил піднялася на ліфті. Секретар директора глянула на неї.
- Вас чекають.
- Дякую.
- Доброго дня, Олександр, - привіталася Катерина.
Директор розмовляв по телефону біля вікна, кивнув головою та жестом запросив присісти. Катя присіла і почала розглядати кабінет. З приходом нового господаря кабінет майже не змінився. Відчуття, що з’явилося щось нове. Що саме не могла зрозуміти. За склом у шафі був макет яхти. Вона зачарували Катю так, що вона піднялася та підійшла ближче.
- Мрію побудувати таку, - шепіт над головою заставив її здригнуться. Вона різко повернулася і опинилася в його руках. Підняла очі до його лиця і побачила, що він спантеличений її діями. Швидко прийшовши до тями, посміхнувся.
- Я вас злякав? Пробачте не хотів, давайте присядемо.
- Дякую,- відповіла автоматично. « Такі теплі руки» - пронеслося в голові.
- Вип’ємо кави?, - запитання повернуло до дійсності.
- Добре.
Олександр почекав доки секретар поставить каву та печиво на стіл та зачинить за собою двері.
- Прошу пригощайтеся.
- Дякую, - Катя взяла чашку.
- Основна функція компанії – виготовлення комп’ютерів. На даний час ми не можемо вливати у ваш відділ достатньо коштів. А отже виробництво знизиться і ми понесемо збитки. Тому ми будемо займатися іншим, а людей ми звільнимо.
- Ви не можете цього зробити. У цих людей ця робота сенс життя. – своєю готовністю заступатися за працівників вона здивувала Олександра.
- Якщо сенс життя, то чому вони виконують її так безвідповідально?,- голос Олександра залишався рівним.
- Мені відомо по Андрія та жорсткі диски, Кароліна завжди запізнюється і цей список можна продовжити? Тому не треба їх захищати я все одно їх звільню.
- Та ви нічого не знаєте, - Катерина різко поставила чашку на стіл, - жорсткі диски продаються як кармани, Кароліна не ходить на обід, щоб відпрацювати необхідні години. Ви не можете їх звільнити, це їх знищить, - в голосі Катерини з’явилися нотки благання.
Голос Олександра залишався рівним.
- Що ви таке говорите?! Втрата роботи не може бути кінцем життя і їм виплатять вихідну допомогу.
- Ви не розумієте, діло не в грошах, ця робота для них життя, - ніби благала Катерина.
- Завжди діло в грошах,- різко сказав він, - У мене немає грошей для технічного відділу, тому люди будуть звільнені. І це не пропозиція, а констатація факту. Катя різко встала, ніби її ударили. Прямо подивилася йому у вічі і відповіла:
- Легше звільнити стільки людей, ніж знайти вихід з даного положення,- повернулася та вийшла з кабінету.