Спроба №3. Двієчник

– Ну нарешті ми вибралися із твого садочка, – радісно зауважила Аніла, – тепер, я так розумію, ми у школі?

– Так, ми на уроці математики у третьому класі. Ось і я, на першому ряду за другою партою!

– А хто це поряд з тобою?

– Мій Двієчник, – радісно мовила Аліна і підійшла до вікна.

– Не могла з кимось іншим сісти? – підозріло поглянула на хлопчика Аніла.

– У школі було прийнято садити за однією партою відмінника та учня, якому навчання дається важко. Я теж не стала виключенням. Моїм сусідом по парті вчителька зробила однокласника, який реально не встигав засвоювати навчальну програму. До того ж він писав лівою рукою, а це справи не полегшувало…

– І як перевиховання? Вдалося перетягнути його на «світлий бік»? – пожартувала Аніла.

– Чесно кажучи, таке сусідство мене вганяло у глибоку депресію і я таємно мріяла, що мій бідолага-напарник залишиться на другий рік.

– Жорстоко…

– Та ні, мій Двієчник не відчував моїх негативних флюїдів. До того ж, мої розумові здібності його дуже приваблювали. А в молодших класах таке захоплення можна було сміливо вважати закоханістю.

– Ну можливо з часом і він став тобі подобатися? Жінки ж люблять «перевиховувати» чоловіків, а потім закохуватися у те, що «створили».

– Зовсім навпаки! Однак, відчуваючи свою відповідальність перед вчителькою, я постійно допомагала сусідові по парті, дозволяючи списувати домашнє завдання чи контрольну роботу. Тож часто ловила на собі вдячний погляд мого Двієчника.

– І вдалося хоч оцінки йому покращити?

– А як же! За рік мій сусід перетворився на трієчника, на цьому статусі він і закріпився до кінця навчання у початковій школі. Зате він мені портфелик часто допомагав носити – чим не любов?

У цей момент обидві замовкли і почали спостерігати за Двієчником. Маленька Аліна списувала з дошки у зошит якесь завдання, а її сусід крадькома дістав зі свого портфеля велике червоне яблуко і непомітно поклав його на протилежний бік парти. Дівчинка підвела очі та побачила смачний подарунок. Вона обернулася до сусіда і, прошепотівши «Дякую», посміхнулася. Щічки Двієчника стали червонішими за яблуко і він швидко схилився над зошитом, щоб не видати свого хвилювання.

– Чимось це схоже на кохання з розрахунку, – зауважила Аніла, – ти йому даєш списувати, він тобі смачні презенти дарує.

– А мені у свій час такі стосунки дуже імпонували, – відповіла з посмішкою Аліна, – вони плекали у мені впевненість, що зможу перевиховати будь-якого хлопця.

– Чоловіків змінити важко, якщо, звичайно, вони самі цього не захочуть. Тому не варто витрачати час і зусилля на «перевиховання» чергового обранця.

– А що ж робити?

– Зайнятися собою. А там побачиш, що і контингент шанувальників стане соліднішим.

– Мудра порада! Мені варто над цим задуматись…

– Буде ще час все обдумати, – мовила Аніла, – Ну що, рушаємо далі?