Справжній друг

Одного дня песик Рексик прийшов до свого друга Білого Вовка і спитав: «Скажи, будь ласка, хто такий справжній друг і як можна його впізнати?» Білий Вовк посміхнувся: він любив такі запитання, він одразу відчував себе старшим і мудрішим. І він відповів: «Справжній друг, Рексик, – це той, хто завжди допомагає іншим, не кидає у біді та вміє слухати. Якщо ти так і поводишся, значить, ти справжній друг!» «Усе так просто?» – здивувався песик. «Це ж так приємно – допомагати іншим! Дякую, Вовче, я вже побіжу, бо хочу скоріше стати комусь справжнім другом!» І Рексик побіг шукати того, кому знадобилася б допомога. На вулиці він побачив десятирічного хлопчика Бібі. Бібі старанно намагався відірвати стару дошку від решти забору – дуже кортіло йому скуштувати сусідських вишень. «Тобі допомогти?» – спитав Рексик, радий, що комусь потрібна допомога. «Давай, допоможи» – пошепки відповів хлопчик, – «Але тихенько, так, щоб нас ніхто не почув!» Песик потягнув дошку на себе, і вона випала. А за дошкою чекала вже на них червона від гніву хазяйка вишні. «Що ж це за негідники такі? Бібі, поганий ти хлопчик! Я все батькові розповім!» – закричала жінка. «Але чому ви на нас лаєтесь?» – не зрозумів Рексик. – «Я ж допомагав Бібі, я був справжнім другом!» «Ти допоміг зробити поганий вчинок» – промовила хазяйка, – «Тепер мені прийдеться стояти увесь день на сонці, і дивитися, щоб ніхто не вкрав мої вишні!» – і жінка заплакала.

Песик зовсім розгубився. Швидко прибіг він до Білого Вовка і розповів усе, що сталося. І тоді Білий Вовк мовив: «Запам’ятай, Рексику, треба допомагати людям робити добрі справи, і так, щоб нікого не образити!» «То що я маю зараз робити?» – запитав все ще розгублений Рексик. «Я вважаю, що зараз нам треба піти і принести нову дошку для забору та поставити її на місце. А ще ми попросимо у хазяйки пробачення. І ось це буде гарний вчинок!» «І тоді я стану справжнім другом, правда?» – спитав песик. «Звісно, Рексику!»

Два друга знайшли міцну дошку у лісі і принесли її в дім хазяйці. А вона так зраділа, що не треба їй більше стояти на сонці, що забула усі образи. Утрьох вони пили смачний чай із пиріжками, а після цього жінка мовила: «Дякую, хлопці! Ви справжні друзі!» Так Рексик зрозумів, що таке бути справжнім другом. Наступного дня він розказав це Бібі, і хлопчик ніколи більше не крав фрукти.