Розділ 1

Старенька хатинка на узліссі виглядала так, наче зійшла зі сторінок старовинної книги. Якби ви побачили її випадково, то неодмінно подумали б, що це старий добрий пряниковий будиночок: різьблені віконниці, похилий дах і стіни, пофарбовані в рожевий колір. Одразу за нею розгалужувалося павутиння стежок, що вело в гущавину.

Марго вдивлялася в кожне дерево, в кожен вищерблений шматочок паркану. Сіточка тріщин на стіні — і та була їй знайома, адже вона виросла тут. Її батьки таємниче зникли, коли дівчинці не виповнилося й трьох років, тому внучку забрала до себе бабуся.

Вона була чудовою жінкою з приголомшливою уявою. Марго з теплотою згадувала її розповіді. Причому будь-який відомий персонаж в інтерпретації бабусі ставав зовсім іншим, набував несподіваних рис характеру, а сюжет повертався так круто, що знайомі історії грали абсолютно новими барвами.

Дитинство Марго було абсолютно щасливим, але, як і будь-яка дитина, вона одного разу виросла й поїхала. Все складалося як у всіх: університет, кар'єра успішного юриста і рідкісні візити під час відпустки або на довгих вихідних.

Все змінилося, коли їй виповнився тридцять один рік. Бабуся померла.

І ось, стоячи перед хатою, яку вона так добре знала і яку не уявляла без бабусі, Марго ніяк не наважувалася увійти. Їй належало довести до ладу справи, розібрати речі й приготувати житло до продажу. Постоявши ще пару хвилин, вона набралася сміливості й штовхнула двері.

Здавалося, господиня просто вийшла на хвилинку: на дивані лежала її шаль, на столику поруч — окуляри, і навіть у повітрі все ще літав улюблений аромат парфумів із нотками білої акації. Марго ходила кімнатами, беручи до рук пам'ятні дрібнички й перебираючи стоси книг. Вони в тут були всюди. Бабуся обожнювала читати й прищепила цю любов внучці. Обійшовши всі кімнати, Марго, зрештою, струсила з себе заціпеніння минулого й заповзялася прибирати.

Протягом наступних днів вона сортувала речі — щось залишити, щось продати чи роздати... затято відкладаючи горище.

Воно було їхнім із бабусею затишним місцем. Сидячи там довгими зимовими вечорами, вони читали, і бабуся вигадувала історії буквально на ходу. Але вічно уникати цих дверей було неможливо. Рішуче взявшись за ручку, Марго повернула її й увійшла. Все залишалося рівно так, як вона пам'ятала: затишні крісла і велике мансардне вікно, за яким темніло узлісся.

Приступивши до роботи, Марго почала перебирати коробки, відсуваючи їх і знаходячи на їхньому місці все нові й нові шухляди. Біля найдальшої стіни вона раптом помітила невеличку скриньку, якої геть не пам'ятала. Витягнувши її на середину кімнати, вона рішуче відкинула кришку.

Всередині лежала старовинна книга. На свій подив, Марго ніколи її раніше не бачила, хоча їй здавалося, ніби вона знає тут кожну палітурку. Це був товстенький томик у коричневій шкірі з короною на обкладинці, виконаною золотими фарбами. Тиснення гласило: «Справжні казки». Марго взяла книгу в руки. Дивно, але, попри досить важкий вигляд, вона здавалася абсолютно невагомою.

Відкривши її на першій сторінці, дівчина побачила напис, зроблений рукою бабусі: «Якщо ти віриш у казку, казка повірить у тебе». Трохи нижче йшов маленький віршик:

Крок уперед, перегорни сторінку —
Казка чекає того, кому не спиться.
Час вирушати в далеку дорогу,
Щоб у таємниці світу зазирнути!

Марго прочитала рядки вголос. Раптом повітря замерехтіло й пішло хвилями. Дівчина відчула, як її закрутило наче у вихорі, оповиваючи пеленою густого туману, і свідомість згасла.