Розмова в темряві

Свічки ледве тріпотіли, кидаючи м'яке світло на кам'яні стіни. Ніч розляглася навколо будинку, у коридорах було тихо, лише десь далеко чути, як вітер колише гілки дерев.  

Гарет сидів на краю ліжка, опустивши голову. Ліора стояла біля вікна, дивлячись у темряву. Її руки стискали тканину сорочки на грудях — неначе дівчина намагалась вгамувати цим жестом розбурхані почуття.  

— Ми допустили це... — глухо промовив Гарет.  

Ліора мовчала.  

— Ми дали їм вирішити самим, але чи правильний цей вибір?  

Вампірка обернулась, її обличчя виглядало неймовірно блідим у світлі свічок.  

— Я не знаю, Гарете. Але що б ми зробили? Відібрали зайця, тримали їх за руки, поки вони корчаться від спраги? Ми не можемо вирішувати за інших... Навіть якщо це боляче усвідомлювати.  

Гарет підвів голову. Його погляд був змученим та темним.  

— Я бачив, як Лукас плакав. Він не хотів цього, Ліоро. А Селеста? Вона... Вона зробила це перша. Я не знаю, що думати. Селеста намагалася захистити Лукаса чи навпаки — змусити?  

Ліора повернулась до вікна, дивлячись на небо.  

— Я бачила її очі в той момент, милий. Селеста не така проста, як здається на перший погляд. Але я не думаю, що вона хотіла заподіяти Лукасу зло. Вона теж бореться... Просто по-своєму.  

Гарет хмикнув, підвівся і підійшов ближче до Ліори.  

— Ремі насміхався над ними, але він теж спостерігав... Дивився, як вони обирають. І йому це було цікаво. Я не впевнений, що нам варто довіряти йому.  

Ліора зітхнула трохи втомлено і опустила голову на Гаретове плече.  

— Варто довіряти чи ні — поки що вони тут. І якщо ми справді хочемо щось змінити... Нам потрібно якось навчитися жити разом.  

Гарет м'яко взяв дівчину за руку, проводячи пальцями по її тонких зап’ястях.  

— Але чи не розчиняться вони у власному голоді раніше, ніж ми знайдемо відповідь, га, Ліоро?  

Ліора промовчала.  

Свічка на столі погасла і темрява накрила все м'яким покривалом ночі.