Сповідь у просторі відсутності довіри
Післямова
Дівчинка злякалася вітру і почала будувати навколо себе стіну, щоб захиститись від ворожого світу. З кожним днем цеглин ставало все більше і більше, аж допоки вони не закрили сонце. Стало холодно. У маленькому просторі панував морок, а зверху невпинно літали гави і так пронизливо кричали.
Дівчинка змерзла. Вона почала дертись наверх по стіні, щоб зігрітись сонячним промінням, але постійно падала вниз, боляче вдаряючись. Одного дня їй вдалося вибратися на вершину. Сонце світило так яскраво і тепло. Вона оглянулася навколо і замилувалась. Неподалік на узбіччі ріс молоденький дубок. Він тріпотів зеленими листочками на вітрі і дивився ген далеко за обрій. Його впевненість і жага до життя здивувала дівчинку. Світ був прекрасним. Повертатись у холодну, темну місцину зовсім не хотілось, але спуститись було не так просто. Цеглиночка за цеглиночкою дівчинка розбирала стіну. А завершивши, побігла назустріч сонцю, адже воно світило так яскраво.
#2757 в Сучасна проза
#1998 в Молодіжна проза
#781 в Підліткова проза
Відредаговано: 30.03.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
