Випробовування

- Назви мені роки життя Йосипа Сталіна, – вчителька довго вдивляється у мою постать.

Губи відкриваються, але звук завмирає десь посеред горла. Рукави сірого светра потерпають від моїх нервів. Хочеться сховатись у ньому так, щоб мене не було видно і всі забули про моє існування. Лише сірий величезний светр і нічого більше.

- Ти не знаєш?

Знаю. Я знаю, але продовжую мовчати. Лице наливається червоним.

- Ну що ж, сідай, 2.

Важко опускаюсь на крісло. Воно видає нестерпний скрип. Хочеться провалитись крізь землю. Тут і зараз. І більше ніколи не повертатись. 

Після уроків ноги несуть мене додому. Там нарешті можна дати волю сльозам…Чому я така дурна? А-ааааааа. Дістало! Чому всі навколо такі впевнені? А я? Хто я? Просто боягузка. Ха-ха-ха. Руки тягнуться до телефону. Відкриваю інстаграм. Бездумно гортаю стрічку, навіть не вчитуючись. Інформація пролітає повз мене. Емоції відступають, дихання поступово вирівнюється.

“Хочеш стати впевненою?”– яскрава реклама висвітлилась у стрічці. Ось вона! Відповідь на всі мої проблеми! 

Я розгорнула пост і почала читати далі: “Дебатна школа – твій шлях до успіху. 1 день, 4 тренінги й найголовніше –  гра, де ти зможеш глянути страху у вічі. Ти навчишся говорити так, щоб тебе почули. Дебати – це унікальний інструмент для покращення навичок аргументації та публічних виступів. Реєструйся, не проґав можливість!”

Раптом це допоможе? Так, так. Точно. Я зареєструюсь і стану впевненою. Тим паче це всього лише один день. Палець тицьнув на посилання, я швиденько заповнила реєстраційну форму.

Зимовий ранок. Сиджу у широкому ледь заповненому залі й чекаю на подругу. Приміщення поволі оживає, звідусіль лунають розмови. Нудьга змушує гортати стрічку інстаграму.

“Отже, що таке дебати? – почав спікер. – Це гра, основною метою якої є підтвердити свою позицію і переконати суддю у власній правоті. Загалом є дві сторони: уряд і опозиція. Уряд виступає за тему, а опозиція – проти. Чиї аргументи сильніші, вагоміші і найбільш доведені – той виграє. Про структуру ми ще поговоримо пізніше. На саму промову дається 5 хвилин. А ще теми завжди формуються за допомогою словосполучення “Ця палата”. Воно не несесупермегаважливоїінформації, але повинно бути присутнім…”–дебатерпродовживлекцію.

Як багато інформації. Все розповзалось у голові. Зосереджено слухала і намагалась запам’ятати якомога більше.

- Отже, сподіваюсь, ви почерпнули щось із лекцій, –закінчив організатор. – А зараз у нас буде гра.

“Ура”, – зашепотів хтось позаду мене. Тільки я так не думала. 

- Слухайте, ось тема: ця палата шкодує про існування стереотипу “Старший –значить мудріший”.

Ми розійшлись по кімнатах.

Чорт, чорт, чорт. Навіщо я сюди вв’язалась? Що це взагалі таке?

На столі стояв великий блокнот, розгорнутий на першій сторінці.

“Тема: Ця палата шкодує про існування стереотипу “Старший –значить мудріший”, –порушувало чистоту картки.

-Ти щось знаєш? – я з надією повернулась до дівчини, з якою була в одній команді.

-Не розумію, що робити, навіть після двох лекцій,– вона посміхнулась до мене. – Але ми щось придумаємо.

- Що означає ця палата? Нічого не ясно, – я підперла голову рукою. – Що будемо робити? 

- Давай глянемо в інтернеті, – запропонувала вона.

О, інтернет. Точно! Пошук не дав жодних результатів.

- Ну клас, –я підняла великий палець вгору і сумно посміхнулась.

Стрілки годинника нестримно рухались вперед. Тік-так. E кімнату ввійшли інші команди, а за ними суддя.

- Чекай, ми ж перший уряд.

- Ага.

- Це означає, що ми виступатимемо найпершими? Хто з нас піде першим? – душа раптом eпала в п’ятки.

- Давай ти,– відповіла дівчина.

Легенько кивнула головою, але насправді мені хотілось кричати.

Час вийшов.

У кімнаті запанувала мертва тиша, перш ніж її розітнув голос судді.

- До промови запрошується прем’єр-міністр від уряду. Ваш час почнеться з вашим першим словом, – всі очікувально подивились на нашу парту.

Мені хотілось волати від паніки. Руки шалено тремтіли. Ледь відірвавшись від стільця, я повільно почовгала на середину класу. Здавалось, ніби все повітря раптом зникло. Погляди були прикуті до мене і враз я себе відчула маленькою, нікчемною мурашкою. 

- Еееее, – застигло на губах.

Погляд потупився в листок.

- Ця палата шкодує про існування стереотипу “Старший - значить мудріший”, –я ковтнула слину і, незважаючи на клубок у горлі, продовжила говорити.

- Еееее, – язик заплітався.

- Нууууу, цей стереотип шкодить суспільству і старші можуть не поважати молодших, – пробурмотіла, заправивши волосся за вухо. Голос урвався.