2009 рік. Надія

Похоронивши власним коштом Любов, я продовжив жити своїм життям. Я ненадовго вирішив побути самітником. Дістали всі ці емоційні гойдалки з минулими стосунками!

Цей нескінченний коловорот дівочих примх, безпідставних претензій, фальшивих сліз та істерик випалив мене зсередини. Кожна з них спочатку прагнула здаватися особливою, а потім неминуче скочувалася до банального поглинання мого часу та сил. Жіноча емоційність з її різкими перепадами від псевдопалаючої пристрасті до холодного докору отруювала моє існування. Я просто втомився від всього цього.

Мені був життєво необхідний спокій, у якому немає місця чужим драматичним виставам, вимаганням уваги та спробам підлаштувати мене під свої примітивні побутові рамки.

Захоплення фотографією закинув. Професійна цифрова камера тепер припадала пилом у кутку. У кіно та театр я більше не ходив: театральні фальшиві емоції на сцені та плоскі картини на екрані викликали лише огиду. Вони здавалися жалюгідною пародією на справжню драму життя й смерті, яку я колись створював власноруч.

Життя взагалі втратило для мене будь-який сенс. Дні тягнулися вервечкою. Мовчазна бібліотека змінювалася порожніми стінами моєї квартири, а зранку все повторювалося знову. Я був глибоко розчарований у жіночій статі. Жінки в моєму житті завжди приносили лише дискомфорт та роздратування.

Вони подобалися мені лише після того, як переставали дихати. Лише тоді вони ставали ідеальними: мовчазними, покірними, позбавленими претензій і повністю належали мені. А їхні серця в моїй колекції гріли душу самотніми холодними вечорами.

Єдиним, що все ще тримало мене на плаву в цьому сірому тумані, залишалися мої зошити. Я часто перечитував написане, робив деякі правки, щось додавав. Жити спогадами виявилося значно кращим за реальність. І я відчував, що розчиняюся у них.

З приходом весни все змінилося. Березневе сонце, що пробивалося крізь високі бібліотечні вікна, більше не здавалося тьмяним. Воно розтоплювало холодну кригу мого серця, змушуючи кров швидше бігти венами. Старі спогади, якими я так старанно прикривався від реальності, раптом втратили будь-яку силу наді мною.

Я відчув, що знову потребую когось поруч. Душа просила пригод, а пустий зошит – нового сюжету для “Сповіді”. Але де ж знайти ту, яка наповнить мене і заповнить собою увесь мій простір?

Відповідь прийшла звідки не очікували. А саме, з сайту знайомств.