6

Перша думка була банальною: вона мені зраджувала. Можливо, поки я розставляв книжки в бібліотеці та заповнював читацькі картки, Люба шукала розради в обіймах когось іншого, а мені вирішила нав’язати чужий плід? Ця версія здавалася найлогічнішою. І я вирішив перевірити її негайно. А для цього потрібен був доступ до її квартири.

Перечекавши кілька тижнів, щоб Любов встигла заспокоїтися, я повернувся до неї з великим букетом квітів та покірним виразом обличчя.

– Вибач мені, кицю, – мовив я, тихо опустивши очі й обережно обійнявши її за плечі. – Я поводився як останній боягуз. Ця новина просто шокувала мене, я виявився не готовим... Але я все обдумав. Ти мала рацію. Ми вчинимо так, як ти хочеш.

Як я і передбачав, вона одразу ж прийняла мене без жодного докору. 

– Я так чекала на тебе, Валентине... – прошепотіла Любов, притискаючись до моїх грудей і заливаючись сльозами полегшення. – Я знала, що ти повернешся. Знала, що твоє серце не зможе відвернутися від нас.

– Вибач мені, кицю, – мовив я якомога м’якше, награно-винуватим тоном, погладжуючи її по волоссю. – Це була просто банальна паніка. Мені потрібен був час, щоб усе усвідомити.

– О, я все розумію! – вигукнула вона, підводячи на мене сяюче від щастя обличчя. – Чоловікам завжди важче звикнути до такої думки. Але я відчувала: щойно прокинуться твої батьківські інстинкти, ти одразу прибіжиш до нас із малюком.

Я нічого не сказав, лише киваючи в знак згоди. Та якою ж вона була далекою від істини…

Натомість протягом наступних трьох тижнів я перетворився на її непомітну тінь. Я навигадував собі уявних хвороб, узяв тривалий лікарняний у бібліотеці й повністю присвятив свій час тотальному стеженню.

Годинами я ховався неподалік її під’їзду, натягнувши капюшон і не зводячи очей з її вікон. Я фіксував найменші деталі: о котрій годині прокидається, коли мене немає поруч, коли виносить сміття, чи не сідає до когось в машину. Коли вона виходила на вулицю, я слідував за нею на безпечній відстані, мов професійний нишпорка.

Я вивчив її нечисленні й банальні маршрути. Ось вона зупиняється біля кав’ярні, ось іде до роботи, а ось намотує кола в парку, замріяно роздивляючись чужих малюків у дитячих візочках. Жодної підозрілої зустрічі, жодного погляду в бік іншого чоловіка.

Ба більше, коли Любов засинала після близькості, я обережно брав її телефон і перевіряв усе: вхідні та вихідні дзвінки, СМС-повідомлення, навіть кошик з видаленими фотографіями. Я вивчив увесь її світ вздовж і впоперек. 

Результат виявився невтішним для моєї першої гіпотези: Любов була мені вірною. Вона ні з ким не зустрічалася, ні з ким не переписувалася. Працювала бухгалтером у суто жіночому колективі, тож і там шанс випадково завагітніти був рівним нулю. Що ж, зрада відпадала. А це означало лише одне: дитина була моєю. Але від цього ставало ще нестерпніше. Я просто мусив дізнатися, де ж я так прорахувався.