5

Та не так сталося як гадалося. У новорічну ніч Люба ошелешила мене новиною:

– Валентине... подивись, – крізь сльози щастя мовила вона, простягаючи мені білу пластикову смужку з двома виразними рожевими лініями. – У нас з тобою буде дитинка!

Сказати, що я був у шоці, не сказати нічого! Як? Як це взагалі могло статися?! Я завжди відзначався хворобливою педантичністю. Я особисто контролював кожен наш інтимний момент, завжди використовував захист і купував лише якісні презервативи в аптеці. Бракована партія? Неймовірний мізерний відсоток помилки? Що? Що пішло не так?

Любов тим часом повисла у мене на шиї і все плакала від щастя. Вона щось говорила за запис до гінеколога, за уроки для майбутніх батьків, на які вона нас обов’язково запише, за ті коробки, що ми колись весною ще склали на балконі з дитячими речами… А я, слухаючи це торохкотіння у піввуха, хотів все кинути і бігти світ за очі. Люба зараз дратувала мене своєю емоційністю. А її щастя отруювало мій внутрішній світ.

– Це дуже несподівано, кицю, – нарешті вичавив з себе я, відстороняючись і уважно вдивляючись у її сяючі очі. – Нам треба дуже серйозно про це поговорити.

– Так, так, звісно, коханий, кажи! – закивала вона, як безглузда іграшка, яку водії прикріплюють на панелі авто.

– Кицю, послухай мене дуже уважно, – мовив я м’яко, але з кожним словом у моєму голосі все виразніше пробивалося роздратування. – Ми повинні дивитися на речі тверезо. Ти ще не відновилася психологічно. Ми не готові до цього – ані морально, ані фінансово. Найрозумнішим і єдиним правильним рішенням зараз буде перервати вагітність.

Вона відсахнулася від мене, як від прокаженого. На її обличчі з’явився жах, який миттєво змінився непохитною вірою у свою правоту.

– Що?.. Аборт?! – вигукнула вона, затуляючи живіт долонями, ніби захищаючи його від мене. – Ні! Навіть не смій казати це слово! Я ніколи, чуєш, ніколи цього не зроблю! Це ж наша з тобою дитина!

– Це ілюзія, кицю, – я злегка нахилився вперед, не зводячи з неї холодного погляду. – Ти намагаєшся побудувати дім на руїнах. Дитина не вирішить твоїх внутрішніх проблем. Це помилка, яку ще можна виправити.

– Це не помилка! – Любов впала переді мною на коліна, стиснувши мої пальці у своїх гарячих долонях. – Валентине, я кохаю тебе! Кохаю більше за життя! Цей малюк – наш шанс на справжнє щастя! Ми будемо сім’єю, чуєш? Ти, я і наша дитина. Ми подолаємо все разом!

– Сім’єю? – повторив я, різким рухом вириваючись з її тенет. – Остуди свій запал! Сім’я – це свідомий вибір двох дорослих людей, а не наслідок емоційного сплеску від двох смужок на шматку пластику. Я не хотів бути батьком. Я чітко дав тобі зрозуміти це з самого початку.

– А я не питаю твого дозволу! – раптово закричала вона, підхоплюючись із колін. Її обличчя почервоніло, дрібні вени на шиї напружилися, а в очах спалахнула дика впертість. – Це моя дитина! Моя! І ти не змусиш мене вбити її через свої безглузді переконання! Він не готовий! А в ліжко лягати готовий був на раз-два! Знаєш, хто ти? Ти просто боягуз, Валентине! Боїшся справжнього життя, боїшся відповідальності!

Я спокійно спостерігав за цією виставою, морально від неї відсторонившись. І чим більше Люба лементувала, тим мерзеннішою здавалася мені кожна риса її обличчя. Увесь її шарм, увесь той чистий сум, уся приваблива меланхолія її образу повністю розчинилися. Натомість я бачив перед собою банальну істеричку, яка не могла і не вміла тримати себе в руках.

– Я не боягуз, я просто реаліст, – мовив я зрештою, скрестивши руки на грудях. – Ти тягнеш нас обох на дно. І робиш це свідомо.

– Мені байдуже, що ти там собі вигадав! Філософ! – перебила вона, задкуючи до дверей кімнати. – Чого ж ти ще не мільйонер з таким підвішаним язиком? Ну так, дітей виховувати – це ж не язиком цілими днями тріпати!

Вона зупинилася у дверному отворі, важко дихаючи й затуляючи живіт обома руками.

– Запам’ятай, Валентине: ця дитина народиться! І ми будемо щасливі усі втрьох. Ти, я і наш малюк. Хочеш ти цього чи ні!

З цими словами вона вибігла, важко грюкнувши дверима. Я залишився в тиші, слухаючи, як за стіною вовком завиває жінка, яка остаточно розгубила увесь свій шарм. Мені стало бридко. І я вирішив не чекати її повернення і пішов додому. В тиші своєї квартири мені думалося значно легше. Звісно ж, батьком я не буду. І з Любов’ю потрібно закруглятися.

Та одне не давало мені спокою – як вона могла завагітніти, якщо я був таким обережним?