10

Протягом наступних кількох місяців Камелія стала моєю частою гостею. Вона приходила до студії за першим же покликом, повністю віддавшись моєму баченню. А я поступово перетворював її на свою ідеальну музу.

Я створював для неї десятки найрізноманітніших образів. В один день вона була фатальною жінкою з важким поглядом у м’яких тінях софітів; в інший – беззахисною, вразливою німфою, загорнутою у напівпрозорі тканини. Я змушував її приймати найвигадливіші, часом виснажливі пози, намагаючись зловити камерою кожну деталь її тіла, кожен рух пальців чи розгублений погляд.

Ці фотосесії стали для неї своєрідною терапією. Я ж бачив, як під моїм керівництвом розкривається її внутрішня, прихована краса, як вона звільняється від провінційних комплексів і фальшивого театрального награшу. Вона цвіла й самозабутньо закохувалася у власне відображення на екрані моєї камери.

Мушу визнати, що я на якийсь час таки втратив голову. Мені хотілося пізнавати її далі. Після виснажливих фотосесій, коли згасало яскраве світло софітів, ми залишалися в напівтемряві студії за чашкою вже холодного чаю. Я навмисне уникав алкоголю, знаючи про її згубну пристрасть.

Наші розмови ставали дедалі глибшими й небезпечнішими. Я м’яко, але наполегливо випитував її про минуле, шар за шаром знімаючи захисні бар’єри. Торкався й заборонених, інтимних тем: випитував про перше трепетне кохання, про перший досвід близькості, про кількість чоловіків, які залишили слід у її житті.

Іноді вона лякалася такої відвертості, ніяковіла й грайливо ухилялася від прямої відповіді, знову вдягаючи маску недоступної примадонни. Але частіше, піддавшись моєму спокійному погляду та відчуттю повної безпеки, довірливо відкривала переді мною найпотаємніші куточки своєї зраненої душі. І хоча вона про це не здогадувалася, я по крихтах збирав її історію, аби пізніше відтворити її на сторінках свого зошита.

В один з таких прохолодних днів осені, Камелія, сп’яніла від моєї уваги та відчуття власної винятковості, яку я так старанно плекав, раптом запропонувала:

– Я хочу, щоб ти зняв мене оголеною. 

– Ти впевнена, що готова до цього?

Вона нічого не сказала, але покірно кивнула головою. Я не став заперечувати. Це був логічний розвиток нашої гри. Фотосесія вийшла більш ніж успішною. Камелія була дивовижною у своїй вразливості, і я, ховаючись за об’єктивом, фіксував все, намагаючись не давати волю своїй бурхливій фантазії.

Втім, коли зйомка закінчилася, і Муза, стоячи посеред студії в легкому шовковому халаті, кинула на мене довгий і спраглий погляд, я відчув, що моя залізна стриманість дає тріщину. Її близькість та запах її парфумів сп’янили мене. Я не витримав. Підійшов до неї, і ми, навіть не дійшовши до крісла, опинилися на підлозі, серед розкиданих світлових рефлекторів та кабелів.

Я взяв її прямо там, у студії. Це було грубо та пристрасно, і нагадувало якийсь шлюбний тваринний танок. Вона вигиналася піді мною, вигукуючи моє ім’я, повністю віддавшись цій раптовій близькості. Але навіть у цю мить, коли моє тіло палало, розум залишався холодним і розважливим. З моєї голови чомусь не виходив Марк. Вона робила те саме з Марком. А я стояв тоді під вікнами його студії та дивився на їхнє борсання на підлозі. 

Мене раптом обдало холодним почуттям розчарування: вона ж зовсім не змінилася. Вона не бачила в мені особистості, не цінувала моє мистецтво – я був для неї лише черговим інструментом, зручною заміною. Вона просто поміняла одного “маестро” на іншого, художника на фотографа, програючи при цьому той самий відпрацьований сценарій.

Усвідомлення цієї банальності брутально збило весь мій порив, залишивши після себе лише гіркий присмак. З великими зусиллями, стримуючи нудоту та переборюючи власне тіло, я ледь спромігся довести справу до кінця, аби не розчаровувати своєї Музи, яка, здавалося, скоро втратить це почесне звання.