7

Знайти адресу Олександра виявилося не так просто. Наша староста не знала ні його прізвища, ні де він навчається. Мені допоміг випадок. Одного разу під час прогулянки центром міста, нас застав мокрий сніг. Щоб не змокнути до нитки, ми забігли у першу-ліпшу кав’ярню. Відтрушуючись та озираючись навколо, знайшли вільний столик і сіли за нього. До нас підійшов офіціант.

 – Доброго вечора, що замовля… – він не договорив. – Валя?

– Сашко?.. — розгублено прошепотіла дівчина, не зводячи очей з хлопця.

– Старий знайомий? – запитав я її, відчуваючи, як усередині закипає знайоме почуття власності, яке я марно намагався приховати. 

– Можна і так сказати, – відповів за неї. – Давня історія!

– Валентин, – я простягнув руку для знайомства.

– Олександр, дуже приємно!

 Ой, поганий же з нього був актор.

– Навзаєм, – усміхнувся до нього, а сам подумав: «Куди тобі до мене, дурню… У тебе ж на обличчі все написано… Відкрита книга. І що моя Валентина у тобі знайшла?»

– То що замовлятимете? – запитав він, згадавши, що на роботі.

– Не знала, що ти тут працюєш, – нарешті спромоглася мовити Валя.

– Влаштувався на півставки, поки диплом пишу.

– Нам, будь ласка, два лате, дуже гарячих! – вліз у їхню розмову, щоб вона нарешті закінчилася.

– Вже несу, – знервовано відповів Олександр і відійшов від нашого столика.

– Щось не дуже схожі ви на звичайних знайомих, – почав обережно розмову, що хвилювала мене зараз найбільше. – Колишній?

– Так, – вона важко зітхнула і відвела погляд.

«Не розлюбила… Ось чому ти тримаєш дистанцію. Ти й досі порівнюєш, досі вагаєшся. Що ж, тепер усе зрозуміло…»

– Дай вгадаю, – грав свою партію далі. – Все закінчилося не дуже гарно?

– Зовсім не гарно, – зізналася. – Але те все в минулому.

«Значить правди я сьогодні не дізнаюся…»

– А ось і наші напої, КОХАНА, – я спеціально наголосив на останньому слові, щоб Олександр почув.

Той ледь помітно здригнувся, але намагався тримати себе в руках.

– Смачного, – побажав він з натягнутою посмішкою й поспішив до інших столиків.