Розділ 4. Гнилий базальт та трупний холод

Ніч над округом Тетон не просто опустилася — вона обвалилася на гори важкою, сизою тушею, накривши безкраї простори Вайомінгу непроглядною темрявою, у якій навіть знайомі обриси гір втрачали свою звичну велич і перетворювалися на примарні силуети, застиглі під тиском крижаного неба. Сухий, колючий сніг, який місцеві кликали «сухотником», метався вздовж шосе №191, вибиваючи на лобовому склі темно-синього Ford Explorer дрібний, шелестячий дроб, що нагадував безперервний шурхіт тисяч сухих кісток, пересипаних невидимою рукою в темряві.Штат Вайомінг зустрів спецагентку Денверського бюро Евелін Вейнс суворим, бездушним відчуттям повної відчуженості, ніби сама земля відмовлялася визнавати присутність сторонніх і приховувала під своїм крижаним покровом щось настільки давнє й моторошне, що жоден закон не міг змусити його вийти на світло. Тут, за сотні miles від скляних хмарочосів Колорадо, цивілізація здавалася лише тонкою, порваною плівкою, натягнутою на прадавні, суворі скелі, яка ось-ось мала розірватися під натиском безжальної природи, оголивши первісний світ, де людське життя не важило більше за крихітну іскру, приречену згаснути серед безмежного холоду.Усередині машини тхнуло застояним тютюновим димом, пересмаженою бензоколонковою кавою та гарячим пластиком пічки, яка працювала на максимумі, але так і не могла прогріти замерзле за тривалу дорогу дно автомобіля, звідки крізь підошви чобіт пробирався холод, повільно піднімаючись ногами й осідаючи неприємним заціпенінням у колінах.Вейнс сиділа за кермом, міцно стискаючи пальцями в шкіряних рукавицях протертий пластик, поверхня якого давно втратила первісну гладкість і вкрилася дрібними подряпинами, затертими плямами та слідами багаторічного використання. На її засмаглому обличчі із високими, сухими вилицями грали тьмяні відблиски зеленого підсвічування приладової панелі, підкреслюючи різкі лінії втомленого обличчя, темні тіні під очима та напруження, яке застигло в куточках рота. Вона не спала вже понад тридцять годин. В очах пекло так, ніби під повіки насипали сухих соснових голок, а спина під важким суконним пальто нила глухим, безперервним болем, який давно перестав бути просто фізичним дискомфортом і перетворився на тупий, виснажливий супровід кожного руху.Попереду з мороку випірнули брудні, освітлені тьмяними жовтими ліхтарями околиці Джексон-Гоул, де розсіяне світло розпливалося в сніговій імлі мутними плямами, не стільки розганяючи темряву, скільки надаючи їй брудного, хворобливого відтінку.Це було дивне, розколоте навпіл місто, у якому показна туристична привабливість існувала поруч із суворою буденністю місцевих мешканців, немов дві різні реальності, випадково зведені в межах одного гірського поселення. За кілька кварталів звідси сяяли вітрини дорогих ресторанчиків та бутиків для багатих тусовщиків, котрі приїжджали купувати дерев'яні шале й пити глінтвейн, насолоджуючись зимовими краєвидами, які для них існували лише як красива декорація до дорогого відпочинку. Але тут, на виїзді, починався справжній, неприкрашений Вайомінг: приземкуваті будинки з темного кедра, завалені снігом кістяки старих пікапів та суворі, мовчазні люди, які звикли міряти життя не курсом акцій, а кількістю заготовлених дров, розуміючи справжню ціну тепла, їжі та можливості пережити чергову зиму.

Парковка біля одноповерхової, складеної з дикого сірого базальту будівлі шерифства округа Тетон була завалена брудними, рудими брустверами снігу, перемішаного із сіллю, мастилом та виплюнутим тютюновим соком, через що вся територія нагадувала занедбаний господарський двір, де навіть свіжий сніг не міг приховати накопиченого за роки бруду.Серед побитих іржею службових Фордів місцевої поліції цивільний Ford Explorer Вейнс із номерами Колорадо виділявся, мов стороннє тіло, яке випадково потрапило в організм, давно звиклий до власних хвороб і не готовий приймати будь-яке втручання ззовні. Вона заглушила мотор. Важкий бас дизеля стих, і в салоні миттєво запанувала морозяна тиша, переривана лише тріском охолоджуваного колектора, чиї нерівномірні металеві клацання поступово затихали в темряві.Вейнс витягла з пачки останню сигарету Marlboro Red, клацнула запальничкою, зробила глибоку, жадібну затяжку і виплюнула недопалок у порожню бляшанку з-під газованки, не відводячи погляду від будівлі, за темними вікнами якої ховалися люди, що могли знати про смерть Майї Картер значно більше, ніж були готові розповісти.

— Ну що, суки, пограємо в місцеве самоврядування, — тихо вилаялася вона крізь зуби, перевірила, чи легко виходить із наплічної кобури важкий Sig Sauer P229, і штовхнула масивні двері машини, впускаючи всередину салону останній порив крижаного повітря.

Усередині шерифства панував задушливий, застійний сморід, від якого в будь-якої цивілізованої людини миттєво розболілася б голова, а втомлене тіло мимоволі почало б шукати найкоротший шлях назад, подалі від цього важкого повітря, просоченого чужими звичками, недбалістю та багаторічним нехтуванням елементарною охайністю. Тут тхнуло сумішшю пересмаженого кавового гущу, мокрих килимових доріжок, збройового мастила та дешевого чоловічого дезодоранту, яким намагалися приглушити важкий тютюновий сморід ,однак усі ці запахи не зникали, а лише змішувалися в густу, неприємну суміш, що осідала в горлі й залишала на язиці гіркий присмак.За високим бар’єром із лакованої фанери сидів молодий помічник шерифа з червоним висипом на голеній шиї, форменій сорочці, яка була йому завеликою в плечах, та виразом глибокої, смертельної нудьги на обличчі, ніби його присутність у цьому приміщенні була не службою, а довічним покаранням за невідомий злочин. Він ліниво гортав кольоровий каталог мисливської зброї, пожовуючи сірник, і перегортав сторінки з тією самою байдужістю, з якою, очевидно, ставився до людей, котрі приходили сюди зі своїми проблемами.Вейнс навіть не стала витрачати час на дипломатію з цим малолітнім бовдуром, оскільки її терпіння, виснажене довгою дорогою, недосипанням і підозрами щодо обставин смерті Майї Картер, давно вичерпало запас поблажливості до чужої службової пихи. Вона просто відштовхнула дерев'яну хвіртку бар’єра, яка жалібно задзвеніла завісами, ігноруючи його спантеличений вигук: «Ей, леді! Туди без перепустки не можна, блядь!», і з силою вгатила носком чобота у двері з позолоченою, облупленою табличкою «Шериф Г. Бредлі».