Спокутниця

Варвара

Нічний цвинтар лякає і водночас зачаровує похмурою магією старих дерев та кам'яних монументів. У більшості людей, які потрапляють сюди бодай уві сні виникає неприборкане бажання втекти, але є й ті для кого це місце лише частина складної роботи… 

Варвара зупинилася на перехресті ділянок. На могильному камені не знайти тавра вбивці, але щодо своїх майбутніх супутників вона знає все. О цій порі центральний вхід зачинено, але добре знаючи планування Байкового кладовища потрапити сюди не проблема. Путівник, що яскравим блакитним павутинням розмалював долоню, вже побудував для своєї власниці найкоротший маршрут. Підійшовши до широкого бетонного кільця вона спокійно зазирнула всередину. Навряд знайдуться охочі пити звідси - вода брудна. З колодязя віяло холодом і дивним відчуттям небезпечної глибини. 

На поверхні каламутної води подекуди завмерло пожовкле листя, що у місячному світлі набуло особливої краси. З віддзеркалення на Варвару дивилася молода жінка із довгим, чорним волоссям. Блискучі рівні пасма спадали на шкіряну куртку одягнену поверх білої футболки - єдиної світлої речі, що підкреслювала струнке тіло. Зважаючи на шкіряні обтислі штани та високі чоботи її вигляд гармонійно перегукувався з готичною течією, але справа крилася не в смаку власниці. Для неї яскраві кольори під забороною і лише частина білої тканини, що визирала з-під чорної куртки, виглядала неначе єдиний промінь надії у царстві пітьми. За списком, який прописними літерами завмер у підсвідомості темноволосої красуні, сьогодні троє, отже ніч обіцяє бути важкою. Погляд карих очей востаннє затримався на темній воді, якою раптово пробіглись дрібні брижі, зруйнувавши чітку картину.

Варвара рушила вперед і почала обережно крокувати поміж вузьких огорож. Зненацька пронизливий біль у долоні сповістив жінку про наближення до потрібного їй місця. Золотавий напис, який прикрашав високий пам'ятник, розповів про трагічну загибель чоловіка, що спочиває під ним. Варвару не цікавило його ім'я - для неї він лише спокутник під номером один. Проте вона до найменших дрібниць відчувала події, що відбулися за кілька років до його смерті. Приміська зупинка і позашляховик, який на божевільній швидкості зносить її разом з людьми. На тонких губах Варвари присмак міцного алкоголю, саме він завадив водієві побачити страх в очах людей, котрих вбила його безвідповідальність. Їм просто не пощастило - гадає вбивця, але сьогоднішня ніч має змінити його думку.

Швидкий рух відвернув від важких відчуттів. З трикутного отвору у потрісканому від часу цоколі несподівано вистрибнуло спритне мишеня і підвівшись на задні лапки за мить зникло, гублячись в осінньому листі. Тварини часто бачили таких як вона. Варвара сумно посміхнулась втікачеві. Простягнувши руку вперед, жінка закрила очі подумки запрошуючи чоловіка залишити останнє своє обійстя. Сутність зухвалого молодика пручалася і спробувала втекти, але шансів не було. Невидимі руки цупко схопили його і вже за мить з отвору крізь який нещодавно чкурнуло мишеня потягнулася чорна кіптява, поволі набуваючи людських обрисів. Наступної секунди розмитий силует розчинився у повітрі, а в очах Варвари неначе далекі кораблі попливли темні грозові хмари.

Повернувшись до перехрестя, жінка поглянула на дивну мапу і стиснувши долоню рушила дорогою, що мала привести її до наступної позначки. Це старий родинний склеп, втім останній з його мешканців потрапив сюди нещодавно, одного дня не прокинувшись. Занадто легка смерть, як на того, хто сам був співучасником вбивства. 

На міцних дверях надійний замок, але Варварі достатньо покласти долоні на холодний камінь стін і невдовзі її новий супутник з'являється крізь щілину у дверях в образі сірого туману. Щодо третього зі спокутників - віднайти його важче за всіх, адже його пам'ятник заховався у серці кладовища та давно обріс чагарниками. Втім мапа безпомилково відчуває куди саме потрібно рухатися і йому також не уникнути свого випробування. У порівнянні зі своїми попередниками цей чоловік добровільно йде на контакт. Запах багаття на мить розноситься кладовищем і пасма диму, що тягнуться з чагарнику розчиняються у жіночій долоні.

Варвара залишила останню з могил і пройшовши кількасот метрів зупинилася. На неї чекали. Чоловік у довгому чорному савані стояв мовчки, схрестивши руки на грудях. Під широким каптуром, який приховував обличчя високої постаті, здавалося оселилася сама темрява. З-під підошов темних замшевих чобіт землею тягнувся густий білий туман.

— Давно не бачились, дівчина-осінь! — пролунав глибокий чоловічий голос. — Обидві твої попередниці не спромоглися перемогти, схоже усе більше грішників ладні померти вдруге залишивши все, як є.

— Перейдемо до справи, — уникаючи зайвих емоцій відповіла Спокутниця.

Чоловік у чорному зробив широкий крок, скоротивши відстань до Варвари.

— Я знаю про твій досвід, але у будь-якому випадку маю нагадати правила. Допоки людина не усвідомить своєї помилки, твоє втручання до випробування заборонено. Програє вона - програєш ти. У разі каяття її доля залежатиме від твоєї вправності. Завдання буде вважатися подоланим, коли всі твої спокутники пройдуть кожен свій шлях, — долинув голос з-під каптура.

— Пам'ятаю, — коротко відповіла жінка.

— У такому разі цієї ночі право обирати місце за тобою, — відказав чоловік.

На кілька секунд у повітрі запала тиша.

— Метро, парк, водойма, — перерахувала Варвара.

— Приймається! — у голосі чоловіка почулася легка посмішка.

Співрозмовник, неквапливо рушив дорогою, поволі розчиняючись у навколишній темряві. 

— До зустрічі на світанку.

Метро

Провівши таємничу постать холодним поглядом, Варвара рушила у зворотному напрямку. Проминувши Єврейське кладовище, Спокутниця наблизилася до сходів, незабаром залишивши територію цвинтаря. Варвара на мить зупинилась і поглянула на долоню правиці. Найближча станція метро в п'ятнадцяти хвилинах звідси. Наразі у столиці за чверть на другу і до ранку метрополітен закрито для відвідувачів, але сьогодні замкнені двері все ж таки пустять в середину кількох городян.